Архітектура: опис екстер'єру та інтер'єру

Структурно і термінологічно караїмська кенаса є схожою до єврейської синагоги, яка повторює композицію Єрусалимського Храму. Кенаса має вигляд базиліки, яка орієнтована віссю на північ-південь.

Внутрішній простір будівлі поділяється на чотири частини:

- мошав зеккенім («сидіння для старців») – почесне місце біля входу, де знаходилися стільці чи лави для поважних і старших членів громади;

- езрат нашим («жіноча галерея») – розташована на другому поверсі, як окрема галерея для жінок, до якої вів окремий вхід, оскільки заходячи у святиню, чоловіки не повинні були бачити жінок;

- шулхан («стіл») – центральна частина зали храму, що призначена для інших прихожан;

- гехал («храм, вівтар») – священна частина, в якій знаходився арон а-кодеш («священний ковчег»), сховище для сувоїв Тори. Арон а-кодеш караїмських святинь завжди був орієнтований на південь, у сторону Єрусалиму. Перед ним знаходилося невелике піднесення – біма, з якого газан проводив богослужіння. Сам арон а-кодеш закривався спеціальною занавісою – парохет, а по боках знаходилися шафи з молитовниками.

Всередині караїмських синагог, практично завжди були відсутні сидіння, а підлога покрита килимами (зараз уже можна побачити сидіння і лави). Сучасні дослідники і караїми пояснюють це буквальним тлумаченням слів пророка Даниїла: «вікна у його світлиці були відчинені навпроти Єрусалиму, і він три рази в день падав на коліна та молився своєму Богу» (Дан. 6:10).

Екстер'єр

Перша дерев'яна кенаса являла собою прямокутну у плані споруду (розміри якої були наближені до розмірів церкви Різдва Христового, близько 16х29 м.), орієнтовану по осі північ-південь. Відомо, що давня синагога була із 5 банями, трьома щитами Давида та єврейськими написами на стінах. Внутрішній вигляд споруди викликав ще більш імпонуюче враження: на склепінні було намальовано 12 кіл неба з цитатами пророків. На стінах знаходились різноманітні молитви, які написані на гебрaйській мові. Над священним ковчегом було сховище для сувоїв Тори і дві білі таблиці із 10 заповідями.

Завдяки іконографічним, картографічним та описовим джерелам можемо дізнатися про архітектурні особливості другої мурованої кенаси, яка була збудована у 1836 р.

Першим картографічним джерелом є рукописний план Галича (1843 р.), на якому нанесена караїмська сакральна споруда. Відмінністю від попередньої святині є те, що споруда практично розміщена на одній лінії забудови і є менших розмірів. Те ж саме ми бачимо і на кадастровому плані Галича (1847 р.). Тому, на думку авторів, друга мурована божниця, відносно першої, була збудована на іншому місці.

Згідно опису відомого дослідника караїмів Богдана Януша, кенаса являла собою прямокутну у плані, одноповерхову споруду із дуже скромною архітектурою. На головному (південному) фасаді розміщені два прямокутні вікна, які завершені півкругом. Верхня частина стіни завершена ступінчастим фронтоном, який увінчаний півкругом і по боках має чотирикутні стовпчики із кульками на вершині. У площині фронтону, на її осі, знаходиться видовжена прямокутна ніша з профільованим обрамленням, а в ній, на фоні арабесок, розміщена зірка Давида із гебрайськими написами. Над нішею розташована випукла рельєфна корона із зіркою. Вище над короною є прямокутна, горизонтальна табличка із датою 1885 р. Єдиною декорацією цього скромного фасаду є фронтон.

На фотографіях кін. ХІХ – поч. ХХ ст. бачимо, що масивні, отиньковані стіни кенаси прорізали вузькі арочні вікна, які були заповнені різнокольоровим склом. Головний вхід до храму знаходиться на східному фасаді із північного боку. Над входом розміщувався півкруглий тимпан із староєврейським написом. Східний фасад мав три вікна: два арочні та одне квадратне – над входом. На північному фасаді розташоване одне прямокутне вікно. На кутах будівлі розміщені широкі лізени, які підтримують увінчуючий карниз. Дах споруди стрімкий, напіввальмовий із гонти.

Враховуючи те, що галицькі караїми мали доволі тісні зв’язки із кримськими, це вплинуло і на оздоблення кенаси, якій були притаманні риси мавританського стилю, оскільки цей стиль часто використовувався у декорі сакральних споруд південної України.

Після реставрації, яку провели у 1920-х рр., споруда зазнала радикальних змін в оздобленні екстер'єру – отримала риси класицизму. Фасади будівлі прикрашено рустуванням, завдяки яким з'явилися чіткі прямі лінії та врівноваженість форм. На кутових пілястрах розміщено рельєфний декор у вигляді рушника.

Під вікнами з'явився міжярусний карниз, який ділить площину фасаду на дві частини – верхню та нижню. Завдяки пілястрам, західний та східний фасади поділені на дві нерівні площини. Змінилася форма фронтону на головному фасаді – із ступінчастої на лучкову. Головний вхід оздоблений двома пілястрами та архівольтами. Дах кенаси двосхилий із бляхи.

Інтер'єр

Важливе значення у кенасі відіграє інтер’єр. До будівлі вели два входи: один для чоловіків – із сходу, а другий для жінок – із півночі. Жіноча галерея розміщувалася над притворною частиною. Всередині знаходилися: піднесений різьблений, дерев'яний гехал (вівтар), біля південної стіни, а перед вівтарем – біма. На стінах були цитати із Святого письма, а на стелі було дванадцять знаків Зодіаку та уривки із книг пророків. Усі вищезгадані єврейські написи та біблійні уривки були намальовані молодим Єшуа Мордковичем, майбутнім газаном громади.

На стінах написи були прикриті занавісками із різноманітних матерій, які вишито золотими нитками. Згідно письмових джерел відомо, що «…були гобелени (килими), які вкрали у часи Першої світової війни. Килими були музейної цінності, оскільки їх можна було оглянути, у Львові на архітектурно-етнографічній виставці у 1885 р., в числі 15 екземплярів. Всі ці матерії без винятку із XVIII ст. Вироби французькі, деякі відрізняються чудовим бароковим орнаментом…».

Згідно зі старою світлиною за 1930-ті рр., у жіночої галереї на підлозі та на підвіконниках знаходилися також килимки, а в центральній частині приміщення стояв невеликий стіл, з якого жінки читали молитви.

Загалом внутрішнє упорядкування не дуже відрізнялося від єврейських божниць, проте у караїмів платних місць чи крісел для участі у відправах не було (як це буває в євреїв), кожен відвідувач міг безкоштовно під час молитви присісти, де йому заманеться.

Інвентар кенаси

Протягом кількох десятиліть радянської влади до проголошення незалежності України, галицькі караїми зберігали врятовані речі із кенаси у своїх будинках. Деревяний різьблений гехал (поч. ХХ ст.), від 1959 р. до 1994 р. знаходився у будинку караїмки Зайончковської Сабіни Самойлівни. У 1994 р. його разом з іншим інвентаром було перевезено до Євпаторії (АР Крим). Значну частину інвентаря із галицької святині – пергаментний сувій Тори, молитовні рукописні книги та багато іншого, Єшвович Я. та Зарахович А. безкоштовно передали до Музею караїмської історії та культури (створеного у 2004 р.).

Станом на січень 2020 р. у музеї зберігається наступний сакральний інвентар із колишнього караїмського храму:

Капорет з вівтаря, ХІХ ст. – 2 одиниці, червоного та білого кольорів із написом на староєврейській мові;

Накидка на столик біля гехалу – 1 одиниця, жовтого кольору із рослинним орнаментом;

Накидка на підвіконник – 1 одиниця, жовтого кольору із рослинним орнаментом;

Ризи газана – 1 одиниця, білого кольору із рослинним орнаментом;

Молитовний шарф – 1 одиниця, білого кольору;

Карниз для парохету – 1 одиниця, червоного кольору;

Пергаментні згортки Тори, XVIII ст. (староєврейська мова);

Чохли для Тори (Тора-упрак) – 2 одиниці, білі із орнаментом квітів;

Хатаси для Тори, 1783 р. – 2 одиниці, метал, рельєфна різьба із рослинними та тваринними орнаментами;

Указка для читання Тори (Яд), поч. ХІХ ст. – слонова кістка, рельєфна різьба, срібло, гравірування. Розміри: 22,5х3 см;

Ритуальні стаканчики (Кідуші), поч. ХХ ст. – 2 одиниці, метал, посріблення, гравірування. Розміри: 6,5х6 см;

Ножиці для підрізання гноту свічки, ХІХ ст. – 1 одиниця, метал;

Підсвічники – 5 одиниць, 3 великі та 2 малі, бронза та латунь;

Менори (семисвічники), перша пол. ХХ ст. – 2 одиниці, бронза;

Штамп кенаси – 1 одиниця, дерево;

Печатка галицького газана – 1 одиниця, дерево та латунь;

Документи, 1914 р. – 2 листи щодо надання будівельних матеріалів та рахунок на будівельні матеріали для кенаси (польська мова);

Караїмські календарі, 1921-1926 рр., 1929 р. – 5 одиниць (польська, староєврейська та російська мови);

Календарі Кукизова, 1878-1879 рр. – 2 одиниці (староєврейська мова);

Книги: молитовник (Венеція), 1528 р. (староєврейська мова); книга з астрономії (староєврейська мова); рукопис книги «Світло місяця», 1872 р. (староєврейська мова); навчальний посібник «Голос Якова» (староєврейська та російська мови); книга гостьових записів з 1926 р. (польська мова); мезуза – молитва-оберіг, XVIII cт., (староєврейська мова); збірник коротких молитов (Молитва перед наукою, польська мова); караїмські релігійні книги, 1854 р., 1868 р. – 9 одиниць (староєврейська та російська мови); молитовник – 3 одиниці (староєврейська мова);

Мішечок для молитовника – 1 одиниця, білого кольору із рослинним орнаментом.

Кенаса відігравала надзвичайно велику роль не тільки у релігійному житті цього невеликого народу, як центру їхньої культури, а й займала важливе місце у формуванні архітектурно-сакрального образу Караїмської вулиці та міста в цілому.

Таким чином, святиня галицьких караїмів мала свою дерев'яну попередницю, яка була будована у 1576-1586 рр. У 1830 р., внаслідок пожежі, вона згоріла. У 1836 р., її замінив мурований храм, який проіснував до радянських часів, і був зруйнований при ще діючій караїмській громаді.

Спочатку мурована кенаса була виконана у скромному мавританському стилі. Згодом зовнішній вигляд храму під впливом місцевої архітектури змінився на класичний. Планувальне вирішення споруди являло собою прямокутну, однонавну, дводільну базиліку. Оздоблення інтер’єру було набагато цікавішим ніж екстер'єру, оскільки воно відтворювало світогляд та релігійні канони караїмізму.

Безперечно, дослідження караїмської сакральної архітектури тільки розпочато. Вивчення забутої історико-архітектурної спадщини караїмів у Галичі є надзвичайно важливим, оскільки вона є частиною не тільки української, а й світової культури.

Володимир Козелківський, дослідник міської історії

Андрій Чемеринський, Почесний краєзнавець України