Два дні наприкінці жовтня увага науковців західного регіону країни була прикута до історії одного із найдавніших його центрів — міста Галича. I це невипадково. Адже Галич впродовж багатьох віків, а якщо бути точним, то і кількох тисячоліть, витворив навколо себе унікальну територію (етнічно-племінну, державно-політичну, культурно-релігійну), розгадка історичного минулого якої з кожним роком приносить усе нові відкриття. 
Це можемо відверто констатувати, послухавши виступи провідних українських та зарубіжних дослідників, котрі з’їхалися до Галича на міжнародну наукову конференцію «Галич і Галицька земля». Їх радо зустріли керівництво та працівники Національного заповідника «Давній Галич», якому 4 листопада минуло 20 років. 
Зазначимо, що така конференція є для Галича традиційною, хоча тема у попередні роки мала доповнення: «у державотворчих процесах України». Чи його відкинули свідомо, чи це чиєсь упущення, нам встановити не вдалося, однак це і добре. Тема «Галич і Галицька земля» звучить якось вільніше, бо наш регіон тривалий час мав свою орбіту руху і до Києва з Україною він був тільки дотичним. Саме через це теми виступів навіть тих науковців, які живуть не у Львові чи івано-Франківську, а скажімо, в Києві чи Кам’янці-Подільському, ррунтувались переважно на галицькій проблематиці, яку в наукових працях ще недостатньо висвітлено.
Заслуговують на увагу доповіді на пленарному засіданні Леонтія Войтовича про останній злет Галицького князівства, Олександра Головка — про обставини здобуття влади у нашому місті князем Мстиславом Удатним, Юрія Лукомського — про дослідження літописної церкви Пресвятої Богородиці в Холмі, Олександра Ситника — про палеолітичні стоянки в Галичі. Зокрема, у виступі останнього досить детально було висвітлено питання виникнення та функціонування стоянки давніх людей на високому пагорбі над Дністром, звідки у давнину досить добре було видно рух мамонтів долиною ріки. Саме тут, на думку науковця, 
25 тисяч років тому існував спеціалізований табір мисливців на тих зниклих тварин. Це і є наш гіпоцентр, від якого почався відлік нашої історії.
Цікаві думки і тези пролунали у виступі Михайла Філіпчука, який скрупульозно займається вивченням Плісненського городища. Склалося враження, що там уже немає місця, яке б не було досліджене археологами. Якщо б схожа ситуація була в Галичі, то, на наше переконання, про давнє місто ми б знали набагато більше. Нам чомусь на одній із карт впали у вічі давні назви: Плісненсько, Стільсько, Незвисько. Чомусь до цього ряду захотілося дописати Галисько як найдавніше ймення цього поселення. і в цьому, напевно, щось є. Адже Галич (це вже хорватський варіант назви) як місто займав дуже велику площу. і що цікаво: він представляв собою не бургівську модель (дитинець — посад — окольний город), а якусь зовсім іншу. Це свого роду була полісна модель, що стала витвором зсередини, тобто з общини. Зауважимо, що в центрі таких общинних процесів якраз і стояв Галич, і саме звідси ішов імпульс розселення слов’ян на великі території.
 Загалом автор пропонує виокремити слов’янський шар від давньоруського (себто варязького). І це логічно, бо, як відомо, Галич до захоплення Руссю був центром Білої Хорватії (це вже ніхто не ставить під сумнів) і відігравав у регіоні провідну роль. Саме цей період нашої історії потрібно досліджувати більш детально.
Фактично на цій конференції було озвучено ще одну оригінальну версію походження назви міста Галича. і хоча промовець на цьому конкретно не наголошував, ми спробували, за його словами, зв’язати окремі ланки дотеперішніх здогадів. Річ у тому, що, як повідомив згаданий М. Філіпчук, на Крилоській горі, можливо, й під фундаментом собору, міг бути головний культовий центр, місце давніх жертвоприношень. Таким місцям люди поклонялись із давніх-давен і дуже довго. Однак кому приносили жертви наші предки? В українському фольклорі (в нашому випадку — в казках, які зберегли міфологічні елементи) є розповіді про крилатих зміїв-драконів. У Галичі він теж відомий — це Гала або Галиця. До речі, в римській легенді теж розповідається про жахливого дракона, який жив там, де тепер стоїть Капітолій, і раз на місяць для нього здійснювали ритуальні жертвоприношення. Цікава, чи не так, доля вічних міст?
Аргументованим і конкретним був виступ молодого київського дослідника В’ячеслава Корнієнка про розшифрування окремих графіті храму 
Св. Пантелеймона. У серпні нинішнього року він провів детальне обстеження стін архітектурних пам’яток заповідника, охоплюючи Успенську церкву і каплицю Василія Великого в Крилосі. Про окремі написи, які йому вже вдалося розшифрувати, він зробив презентаційне повідомлення, а всі інші пообіцяв розмістити в книжці, яка стане певним підсумком його копіткої праці.
Загалом таких цікавих виступів на конференції було чимало. Відрадно зазначити, що в ній активну участь взяли і працівники заповідника, які з кожним роком дедалі більше підтверджують свій дослідницький та науковий потенціал. Вони мають на кого рівнятися. Як це вже є традиційно для Галича, збірник матеріалів конференції вийшов до її початку. З ним може ознайомитися кожен, хто захоплюється історичним минулим Галича та Галичини.

Іван ДРАБЧУК. Співробітник Національного заповідника «Давній Галич»