Продовжуємо знайомити читачів із франківськими атлантами та каріатидами. Ми вже писали, що від бідолашних скульптур відпадають голови, руки та інші частини тіла. Втім не все так погано. У місті є й такі кам’яниці, фігури на яких отримали нове життя. ку парочку реанімували у 2009 році. Фото автора та Андрія Шустикевича.
Їх залишалось тільки двоє… Якось у своєму інтернет-журналі «Галицький естет» дописувач, який називає себе Контрфорс, виклав цікаву підбірку фото «100 масок і скульптур Станіславова». Адресі Грушевського, 42 там відповідало фото скульптурної пари атланта й каріатиди. У жінки була напіввідірвана права рука, яка могла будь-коли впасти на голову перехожим. Чоловік виглядав дещо краще, але його лівиця мала тріщину. Коли ж пізніше ми сфотографували цей будинок, то скульптури виявилися відремонтованими. Хто реанімував скульптурну групу? Відповідь проста – власник приміщення, вхід до якого прикрашають фігури. Він не став чекати, доки процес руйнування стане незворотним, найняв майстрів і відновив усе власним коштом. До речі, чоловік виявився дуже скромним, навіть попросив не називати його імені: «Я зробив це тому, що фасад – це обличчя будинку. А обличчя має бути красивим». З того часу минуло майже п’ять років – досі нічого не відпало. Також зауважимо, що кам’яниця на Грушевського, 42 є серед інших подібних найменш «заатланченою». Еркер* тут тримають лише двоє. При чому чоловік виглядає значно старшим за свою подругу.
Кам’яні друзі Якуба Каца Пишну кам’яницю на Незалежності, 30 збудували як чиншовий будинок на межі 1911-1912 років. Її власник, інженер залізниці Якуб Генріх Кац, мешкав тут сам і здавав квартири в оренду. Житло було елітним, про що свідчить навіть висота стелі у кімнатах – 3,8 м. У міжвоєнний період тут винаймали помешкання син станиславівського мільйонера Генріх Габер і найкращий тоді фотограф Станиславова Мар’ян Єдрик. Аби заманити грошовитих квартирантів, Кац не шкодував грошей на оформлення екстер’єру. Кам’яницю прикрасили дві пари поясних скульптур атлантів і каріатид. Сьогодні вони охороняють вхід до магазину мобільних телефонів «Алло» та кафе «Рената». У грудні 2010-го «стільниковий» атлант переживав не найкращі часи. Його торс, наче шрами від складних операцій, вкривали глибокі тріщини, штукатурка лупилася, а права рука прагнула до низу. Але господар приміщень Микола Кубішин виявився небайдужим. У 2011 році залучили фахівців, усі чотири скульптури реставрували і тепер їх не соромно показувати туристам. Робилося це за власні гроші, без жодного галасу в пресі. Така скромність викликає повагу. На відміну від багатьох місцевих політиків, які всіляко піаряться перед телекамерами з приводу й без нього, чоловік тихо повернув частинку історії Станиславова.
Монстри української гімназії Якщо про більшість старовинних будинків середмістя інформації обмаль, то про кам’яницю на Шевченка, 44 написано багато. Справа у тому, що тривалий час там містилась українська гімназія. Будинок звели у 1908-му для торговця борошном Розенштрайха. Хитрий підприємець примудрився майже одразу здати кам’яницю в оренду цісарсько-королівській гімназії з руською мовою викладання. Гімназія швидко стала осередком українства у польсько-єврейському Станиславові. Стіни закладу бачили письменника Івана Франка, композитора Анатолія Кос-Анатольського, творця УПА Дмитра Клячківського та багатьох інших осіб, що залишили яскравий слід в історії України. Тому минуле кам’яниці висвітлене досить непогано. Навіть відомо ім’я скульптора, який створив шість химер, що підпирають довгий балкон. Ним був 25-річний працівник опоряджувальної фірми «Серафіні» Михайло Бринський. Це наш земляк, народився у селі Долина Тлумацького району. Після навчання у Закопанській промислово-художній школі він повернувся до Станиславова, де три роки займався оздобленням фасадів. До будинку Розенштрайха скульптор підійшов нестандартно. Замість популярних атлантів та каріатид він зупинився на міфічних потворах – химерах. Інколи їх ще називають ґаргульями. Серед усіх фасадних скульптур химери Бринського найцікавіші у мистецькому плані. І найстрашніші.
Атлантичний колгосп Найбільша концентрація фасадних скульптур в одному місці спостерігається на Чорновола, 28. Там аж п’ять атлантів і стільки ж каріатид. Любителем прекрасного виявився адвокат Карл Вайнгартен, який у 1912 році спорудив собі прибутковий будинок. Цікаво, що в нього було двоє братів, які теж мали солідні кам’яниці у місті, втім на атлантах вирішили зекономити. При детальному вивченні фото виникає легке відчуття дежавю – десь ці скульптури я вже бачив. І точно, такі самі фігури прикрашають будинок на Грушевського, 42. Похмурий бородань і молода жінка були клоновані та розмножені на кам’яниці Вайнгартена. Схоже, будівельна фірма мала готові форми і, якщо замовник не вимагав ексклюзиву, ліпила гіпсових людей у необмеженій кількості.
У сутінках під’їздів Львівські екскурсоводи люблять показувати маленького кам’яного сатира, наголошуючи, що то перший міський атлант XVIII століття. Через скромні розміри та неоковирну форму туристи прозвали його викиднем. Подібні малі архітектурні форми є й у нас. Щоправда, вони сховані в інтер’єрах кам’яниць і через це менш відомі. Парочка бородатих малюків сумує у прохідній арці будинку на Січових Стрільців, 16. У 1910-му цей дім капітально перебудував виноторговець Озіяш Егер, і тоді тут з’явились атланти. Сьогодні один із них втратив праву руку та позбувся обличчя, яке йому замазали. Другий зберігся краще, але нагадує героя античної міфології Лаокоона. Замість змій він бореться з електричними кабелями, які міцно оплели його торс. Ще кілька міні-атлантів розташовані у парадному вже знайомого нам будинку по Чорновола, 28. Виглядає, що Карл Вайнгартен мав якийсь бзік на атлантах і тулив їх де тільки можна. А підсумок статті такий – багатьох атлантів треба рятувати. І то негайно. Чи це зробить держава, чи власники кам’яниць, чи держава змусить власників – не так вже й важливо. Головне – результат. Іван Бондарев | 
