Фотовиставка «Життя в горах: Україна - США», що до 22 грудня експонується у виставковій залі Івано-Франківського обласного краєзнавчого музею, пропонує побавитися зі світовою географією і культурою. Зіставити американські Аппалачі й українські Карпати, знайти подібності і відмінності - у рельєфах, обличчях, подіях, станах та емоціях. Гарний спосіб відкрити чужі вартості і ще раз осмислити свої, вважає один з ініціаторів виставки, фулбрайтівський науковець, професор Крістофер Міллер - чоловік з Аппалачів. Крістофер Міллер - викладач світової культури в університеті міста Береа, штат Кентукі. Провадить наукову діяльність в межах спільних проектів університету Береа та Прикарпатського університету. Асоційований директор центру Аппалачів і куратор його програм. В Івано-Франківську мешкає з вересня, вивчає Карпати як спільноту людей, об'єднаних життям у горах. В цьому йому допомагають активісти франківського «Лондон-клубу». «Порівняння матеріальної культури в створенні гірської ідентичності у Карпатському регіоні та Аппалачах» - так називається його дослідження, підтримане фундацією Фулбрайта. Фотовиставка «Життя в горах» - перший вияв результатів цього дослідження. Експозиція презентує роботи американського фотографа Арнолда О'Нейла та знімки франківських авторів, об'єднаних обласною організацією Спілки фотохудожників України та проектом «Photo EDO» - Тараса Дутки, Юрія Бакая, Мирослава Кушніренка, Олександра Ільченка і Андрія Гольчі. - Думаю, дві бабусі - одна з Карпат, інша з Аппалачів - досить комфортно чулися би одна з одною. Виявилося би, що живуть вони майже однаково, думають подібно і багато в чому сходяться в думках про світ і нинішнє покоління, - переконаний пан Міллер. - Наприклад, бабці були би одностайні в тому, що подібності і відмінності вчать по-іншому бачити і сприймати. Це я зрозумів і відчув під час першого візиту на Прикарпаття в 2008 році, коли побачив Косів, Коломию, Верховину, Буковель, Татарів, Яремче. Це спонукало мене повернутися сюди із проектом. В час глобалізації дуже важливо зберегти самобутність. Цим ми можемо протистояти уніфікації, передовсім в економіці і культурі. Перебуваючи в мейнстрімі, бачимо, наскільки важливо знати свої особливості і розвивати їх. Наскільки важливо зафіксувати і плекати свою відмінність. Хоча би для того, щоб земля не перетворилася на «світ кока-коли». Наукові центри при університетах всього світу працюють над збиранням і збереженням виявів культури, які самим своїм існуванням створюють спротив глобалізації. Це мова, казка, пісня, побут, ремесла, архітектура помешкань, спосіб ведення господарства. Тобто життя людей. Найбільш вартісним з точки зору збереження цих зразків, яскравим і цікавим є життя у горах. Завдяки рельєфу, певній віддаленості, відсутності інфраструктури та культурній сталості гірські антропологічні системи зберегли себе від руйнівного впливу цивілізації. Поки що так є у Карпатах. Подібно і в Аппалачах. Наші регіони подібні передовсім ландшафтами і висотами. Пасма лагідних гір вивищуються до неба на півтори-дві тисячі метрів. Обидва масиви густо заселені, переважають малі містечка й села, розкидані по хребтах і схилах. В обох регіонах люди живуть з господарства - із землі, з того, що тримають домашніх тварин, і з того, що роблять руками. Ткацтво, вишивка, різьба та робота з деревом - ремесла, спільні для мешканців Карпат і Аппалачів. На обох територіях збереглися унікальні візерунки й техніки, по які приїжджають туристи. Також спільним для цих обох гірських регіонів є збереження родинних цінностей. Співжиття, близькі стосунки багатьох поколінь дозволяють не розгубити автентику звичаїв і традицій. Знаю, що українські Карпати мають дуже старовинну культуру і фольклор. У цьому сенсі Аппалачі ще досить молоді гори. Первісно тут була територія індіанців черокі. У 30-х роках ХІХ століття федеральний уряд Сполучених Штатів примусово виселив індіанців на пустельні землі за Міссісіпі. Під час депортації, яка отримала назву «Дорога сліз», загинула майже половина племені. Якраз тепер цей етнос повертається на рідну землю - переживає відродження і піднесення. Багато хто з пізніших поселенців цікавиться культурою черокі. За давністю і уявленнями - у ставленні до життєвих циклів, до природи, до навколишнього світу - автохтони Аппалачів дуже подібні до українців. Аппалачі - це ще й найбільш давній у США індустріальний регіон, що спеціалізується на видобутку вугілля, де працюють робітники зі Східної Європи та Південної Америки. Своєрідний котел, в якому йде постійна асиміляція, відбувається безперервний процес взаємопроникнення і перетворення культур. Відтак питання в тому, на чому застановитися - постійно актуальне. Думаю, відповідь на нього частково дає наша виставка. Я не збираю колекції, не констатую фактів для написання книг. Працюю над організацією експозицій і презентацій, обмінів культурологами, фольклорними колективами, майстрами. Тобто бачу свою мету у створенні культурного руху між нашими гірськими системами. Почато його експозицією «Життя у горах». Домовлено, що в США виставку побачать десять дружніх університетів у п'ятьох штатах. Переконаний, що це спонукає до діалогу і подальших обмінів та програм. Знаю, що тривалі особисті зв'язки часто «вистрілюють» цікавими ідеями і звершеннями. Думаю, що для студентів із Береа було би корисно вчитися у Франківську. Щоби відчути дух Карпатських гір і дух України. А молодим людям з Карпат важливо було би побувати в Аппалачах, зокрема для того, щоби усвідомити унікальність свого світу. Щоби зрозуміти, як важливо не втратити успадковане, не розмінятися на пластик, не дати глобалізації розмити етнічну автентичність. Підготувала Наталія КУШНІРЕНКО |
