Вівторок, 28.05.2024, 16:48:54

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Листопад 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
 
Архів новин
Головна » 2013 » Листопад » 2 » І де ті поромниця з дротярем…
15:32:47
І де ті поромниця з дротярем…
Прогрес, як відомо, штука невпинна. Людство не припиняє придумувати нові способи полегшити собі життя. І разом з цим багацько колись таких необхідних професій просто розчиняються в часі. Спогадами про фахівців з минулого століття, яких уже не зустрінеш, з «Репортером» поділилися відомі в місті старожили та краєзнавці.

Знайти стрілочника
«Життя у Станиславові піднялося завдяки залізниці, – говорить Роман Фабрика, засновник музею родинних професій і почесний громадянин міста. – Я сам із сім’ї залізничників, тому можу розказувати про це годинами».
Понад півстоліття тому залізниця, звісно, відрізнялася від нинішньої. Ключова відмінність – тоді коліями ходили паровози. Як розповідає Фабрика, паровозна бригада складалась із трьох людей – головного машиніста, його помічника та кочегара, а вагонна служба – з головного та старшого кондукторів. Обов’язки тих людей змінилися, але ці професії існують і нині. Усі, крім кочегара. Нема паровозів – нема й потреби закидати вугілля у топку. «А робота то була не з простих, – продовжує пан Роман. – Аби доїхати з Франківська до Львова, треба було перекидати з тонну вугілля. Не дивно, що ходили вони вічно замурзаними».
До слова, цікавий і більше не існуючий обов’язок був і у кондукторів. Так головний мав невелику трубку – ріжок. Дуючи в нього, він сповіщав про відбуття потягу. А старший кожного вечора чіпляв до останнього вагона ліхтар. То був сигнал для машиніста наступного потягу, аби часом не сталося аварії.
Обов’язки людей, які працювали на коліях, теж були іншими і значно складнішими. «Стрілочник Онисько, коли поїзд близько, семафор підводить, стрілку переводить», – є такий віршик у Платона Воронька. «Стрілочник сидів у спеціальній будці, йому повідом­ляли, коли має приїхати поїзд і що треба пересунути стрілку, – каже Роман Фабрика. – Нині це робиться автоматично, а колись треба було добре піднатужитися. Щодо семафорів – то це були металеві вежі з двома «крилами», вночі на них виставлялися ліхтарі. Положення крила та світло – це і були знаки для машиністів. І так щовечора, чоловічок-колійовець ніс до семафора два величезні ліхтарі».
І хоч робота та була дуже відповідальною, стрілочники вважалися найнижчим рангом і саме їх найчастіше карали за різні оказії. До речі, звідси й приповідка – «знайти стрілочника».
Щодо пересувань, то варто згадати ще одну цікаву професію – поромників. Чи точніше поромниць. Бо, як каже краєзнавець Леонід Орел, цю роботу найчастіше виконували саме жінки. «То не була важка праця, – пояснює він. – Якщо треба було фізичну силу, то на поромі завжди було повно народу. А вона ж керувала, дивилася за порядком, сварилася з тими, хто без черги лізе і т. д.».
За словами Леоніда Орла, поромів у нас було чимало, бо то значно дешевше, ніж збудувати міст. От, у Незвиську (Городенківський район) і нині є сліди порому – величезні стовпи. Поперек річки від одного стовпа до другого протягувався трос, на тому тросі кріпився пором. Поромники працювали цілодобово, чекали, коли ж збереться досить народу, аби переправити. З іншого берега, бувало, кричали: «Подай перевозу!».
У 1950-ті роки пороми ще були, пригадує Орел. А потім уже відновили мости. Та ще й був випадок – на переправі Маринопіль-Побережжя втопився п’яний чоловік, усе «повісили» на поромника. Так вони усі й позакривалися.

Коминяр приносить удачу
«Він мав чорну блискучу форму, а на плечі носив лопатки, гирі, дроти», – так Роман Фабрика описує станіславських сажотрусів, чи, як їх називали у нас, коминярів.
Відомо, що колись будинки опалювали вугіллям і дровами, від цього у димарях наростала сажа, відповідно, чистити треба було хоча б раз на рік. Це й робили коминярі, які, до речі, були у штаті комунгоспів. «Коминяр мав драбину, ліз на димохід, опускав у нього металеву гирю на шнурку вниз, так збивав сажу, – каже Фабрика. – А вже знизу вибирав ту сажу лопаткою».
Пригадує, як був ще малим, то, коли з друзями зустрічали на вулиці коминаря, треба було обов’язково зловитися за його чорний ґудзик, така от прикмета на удачу. Нині ж будинки обі­грівають газом, тому і в коминарях нема потреби. Хоча, каже Роман Фабрика, роки з три тому в Рогатині він ще зустрічав здорованя саме такого фаху.
З вугіллям була пов’язана ще одна цікава професія. Піднощики. «Домів з ліфтами у місті було обмаль, – розповідає Леонід Орел, – а затягнути вугілля на верхні поверхи дуже не легко. Тут на поміч приходили піднощики. Цим переважно займалася єврейська біднота. Є навіть такий анекдот, по-польськи вугілля то «wegiel» (венгель). От іде той піднощик повз кам’яницю і кричить «вонгель» «вонгель». А якийсь лоботряс стоїть на балконі та киває йому, мовляв, неси сюди. Той ледве виліз, а панок так культурно каже: я перепрошую вас багато разів, але правильно – не «вонгель», а «венгель».
Голосними викриками шукали собі клієнтури не тільки піднощики. «От були ще такі точильники, – розповідає Роман Фабрика. – Носили з собою саморобний верстат на плечі, ходили й кричали «ножі, ножики, ножиці, точимо». Часто їх можна було зустріти біля перукарень, бо там тупилися бритви, та їдалень – кухарки виносили ножі».
Так само ходили вулицями і дротярі, щоправда, більше селами. Ці люди «рятували» глиняний посуд. «От перегріла ґаздиня горщик, пішла тріщинка, а викидати шкода, – каже Фабрика. – То дротяр за помірні гроші обплітав його мідним дротом. І горщику уже не загрожувало розлетітися».

І дрібка солі
Чи знаєте, що означає слово «биндюжник»? Якщо знаєте, то, напевно, воно перш за все асоціюється у вас з Одесою. Найбільше завдяки пісні про Костю-моряка, саме коли він заходив у пивну, вставали всі биндюжники. А виявляється, і в нас була професія з такою назвою.
«Це нині воду й різні товари возять у спеціальних машинах, – розказує Роман Фабрика. – А у повоєнні роки їх возили на биндюгах, це була така широка підвода без боків. Як нині пам’ятаю, запряжена кіньми – німецькими ваговозами. Тож той, хто керував тою підводою, називався биндюжником».
Зі свого дитинства пан Роман ще пригадує таку професію, як солевар. «То тепер – ідеш у магазин, яка хочеш сіль є. А колись люди робили її з ропи, – продовжує він. – У нас Болехів, Долина, Делятин і далі у гори, там є виходи соленої води. Мій тато ще як працював на залізниці, то буває набере там сировиці, привезе додому. Далі беремо велику німецьку трофейну сковорідку і на плиту. Вода випаровується, сіль лишається. А люди це мали за професію. Собі робив і на базар відвозив».
Тут ще можна багато кого перелічувати. І стельмахів – які робили колеса до воза, і боднарів – виготовляли діжки, і навіть прачок, які за відповідну плату приводили в порядок чужий одяг.
Цей список ніколи не закінчиться. Одні професії з’являтимуться, інші зникатимуть. Одними з перших «на вмирання» сьогодні записані журналісти…
ЄВГЕНІЯ СТУП’ЯК

Переглядів: 800 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024