У сучасному Івано-Франківську все більше людей усвідомлюють важливість вивчення іноземних мов, тому й відкриваються численні курси. Але складається враження, що в Станиславові на зламі ХІХ і ХХ ст. поліглотів було більше, ніж у теперішньому місті. Знання кількох іноземних мов тоді було нормою для кожної освіченої людини. Як же нашим предкам вдавалося досягати таких результатів?

Вивчення іноземних мов у школах і гімназіях

Особливістю освіти в Галичині було широке розповсюдження німецької мови. Як зазначала газета «Кур’єр станиславівський», станом на 1902 р. у Галичині налічувалося 69 шкіл із німецькою мовою викладання. Але для її вивчення українцям нерідко бракувало навчальних матеріалів. На українському вчительському віче у Відні в 1867 р. найкращим вчителям доручили скласти україномовні підручники для вивчення іноземних мов. Зміст і структура підручників, виданих в Австрії, повністю відповідали тогочасним педагогічним стандартам, тому тривалий час їх просто перекладали українською, але згодом учителі почали складати власні посібники, використовуючи ті ж навчальні принципи.

Іноземні мови були частиною не початкової, а середньої освіти, яка була представлена гімназіями та реальними школами, жіночими школами і ліцеями. Випускники зазвичай володіли німецькою, польською та українською мовами, в деяких закладах вивчали французьку. У класичних гімназіях великої ваги надавали також вивченню латини і грецької мови.

У 1912 р. газета «Кур’єр станиславівський» опублікувала статтю, присвячену викладу професора Євгена Піллера про вивчення класичних мов у школах та гімназіях. На думку професора, наука класичних мов у середніх школах була зайвою, адже учні не потребуватимуть їх у своїй подальшій професії. Ці мови знадобляться лише студентам гімназій, які планують поступати до університетів. Як наголошував професор, пізнання двох світів – Древнього Риму й Еллади – збагатить не лише знання студентів, а й дасть їм розуміння правдивої краси й глибокої філософії давнього світу.

Великої уваги вивченню іноземних мов приділяли й у жіночих школах. У 1902 р. при жіночій школі королеви Ядвиґи в Станиславові місцевий професор Леон Цилінський відкрив приватні курси класичних мов – латинської та грецької. Заняття проходили у другій половині дня, коли учениці були вільні від уроків. Оплата була символічною – 2 корони за місяць, тож відвідувати такі курси могли й доньки небагатих батьків.

У 1869 р. у місті відкрилась жіноча школа-пансіон під керівництвом Меланії Домбровської. На початку ХХ ст. вона знаходилась на вул. Липовій, 12 (нині вул. Шевченка). В цьому пансіоні особливу увагу приділяли розвитку мистецьких талантів і вивченню іноземних мов. У червні 1909 р. в школі-пансіоні урочисто відзначили сорокарічний ювілей педагогічної діяльності її засновниці, і з нагоди свята учениці підготували культурну програму, яка включала в себе декламацію віршів німецькою, французькою й польською мовами.

Мовні курси

Великою подією для Станиславова стали пробні уроки французької мови від професора Бертело з Парижа і англійської мови від лондонця Гаствейта. Вони відбулися у вересні 1907 р. в театральній залі (тепер Обласна філармонія) й зібрали численну публіку. Ці пробні уроки мали на меті ознайомити мешканців міста з методами Берліца. В 1878 р. американський учитель Максиміліан Берліц заснував школу, де викладання іноземних мов базувалося на його власному методі. Він був переконаний, що найкраще брати приклад із маленьких дітей, тобто спочатку вчитися розмовляти, а потім уже читати й писати. Тоді цей метод був революційним, адже іноземні мови вивчали шляхом граматичного перекладу. Учні читали й перекладали текст, а в процесі їм пояснювали правила граматики. Берліц навчав учнів опановувати іноземну мову шляхом природного спілкування, в результаті чого вони добре знали її вже за кілька місяців.

У жовтні 1907 р. філія школи Берліца відкрилася у Станиславові на вул. Сапєжинській, 37 (нині вул. Незалежності), перший поверх. Реклама школи пропонувала вивчення англійської, французької, російської, німецької, італійської, польської та інших мов. Викладачами були носії відповідної мови з вищою освітою. Наголошувалося також, що від першої хвилини навчання і аж до кінця учбового курсу від учня вимагали спілкуватися лише тією мовою, яку він бажає опанувати. Така система успішно замінювала перебування за кордоном.

Школа працювала з 8.00 ранку до 22.00 вечора, тож кожен учень міг записатися на заняття у зручний для себе час. Навчальні класи складалися з двадцяти осіб, заняття проводилися по три години щотижня. Ціна за навчання була досить помірною – 10 корон у місяць. Проводилися також індивідуальні заняття вдома в учня.

Курси німецької й французької мов діяли також у торговій школі Вайнберґера, що винаймала приміщення при міському театрі.

Самостійне вивчення мов

У книгарнях міста можна було придбати й підручники для самостійного опанування іноземних мов, наприклад, «Самоучка» краківського видавництва. Як обіцяла реклама, ці підручники дозволяли швидко вивчити мову без допомоги вчителя, адже містили не лише теоретичну частину, а й вправи і ключі до них. У продажі були підручники німецької, французької, англійської мов, а також курс української мови для поляків. Коштували підручники дешево – курс німецької мови можна було придбати лише за 3 злотих ринських.

До речі, поляки Станиславова зовсім не цуралися вивчення української мови. Польськомовна газета «Кур’єр станиславівський» від 4 вересня 1910 р. закликала батьків-поляків подбати про те, щоб їхні діти у школах вивчали українську (чи як тоді казали – руську) мову. «До батьків і опікунів-поляків звертаємося з зауваженням про те, щоби, записуючи своїх дітей до середніх шкіл, казали їм вчити руську мову, знання якої виявляється сьогодні необхідним для всіх, особливо для службовців. Русини зараз мають над нами велику перевагу, адже володіють однаково добре як руською, так і польською мовами. Знання руської мови сьогодні для кожного поляка у східній частині краю є важливішим і кориснішим, ніж знання англійської чи французької».

Літературні переклади

Найчастіше перекладені твори в Станиславові з’являлися у видавництві Альбіна Штаудахера. Певний час воно розміщувалося у кам’яниці Мюльштейна (нині вул. Незалежності, 7). Так, у 1904 р. вийшов переклад із російської мови твору Максима Горького «Варенька Олесова», а в 1906 р. побачив світ перекладений із французької твір Поля Верлена «Книга мудрості». «Переклад старанний і правильний, виконаний гарною поетичною мовою, часто з дотриманням ритміки оригіналу», – так відгукувалася про це видання місцева преса.

Траплялися в місті й скандали з нелегальними перекладами іноземних творів. У 1908 р. у станиславівському видавництві «Вайденфельд і брат» побачив світ переклад твору німецького письменника і драматурга Франка Ведекінда «Шляхи Еросу». Згодом з’ясувалося, що станиславівське видавництво не отримало дозволу на переклад і видання цього твору від німецького правовласника. Тому весь тираж на його вимогу було конфісковано.

У міській пресі також з’являлися короткі оповідання й вірші, перекладені з різних мов, навіть екзотичних. У квітні 1905 р. газета «Кур’єр станиславівський» надрукувала переклад вірша «Перед сходом сонця» японського поета Нагаі Топо. Професор станиславівської гімназії Петро Париляк здійснив переклад твору німецького поета Вольфганга Гете «Іфігенія в Тавриді», який, на думку місцевої преси, був дуже вдалим.

У місті діяла філія львівського Філологічного товариства. Члени цього товариства намагалися перекладати деякі художні твори чи їхні уривки своїми силами. Станом на 1911 р. до цього товариства належало лише 12 жителів Станиславова. Для членів товариства також проводилися пізнавальні лекції про мистецтво перекладу та методи вивчення іноземних мов.

В історії нашого міста було немало знаменитих осіб, які чудово володіли іноземними мовами. Перш за все це відомий лінгвіст Євген Желехівський, автор двотомного «Малорусько-німецького словара». Адвокат і громадський діяч Кость Левицький був перекладачем багатьох законів і упорядником німецько-українського правничого словника. Микола Сабат, директор української гімназії, вважався досконалим знавцем латини й грецької мови. Відомим поліглотом був також митрополит Андрей Шептицький, що прожив у нашому місті лише рік, але навічно ввійшов у його історію. Він володів аж десятьма мовами – грецькою, латинською, старослов’янською, польською, німецькою, французькою, італійською, англійською, єврейською, українською. Без сумніву, сучасним іванофранківцям є з кого брати приклад.

Олена БУЧИК