У 1880 році у нашому місті з’явилося перше мисливське товариство – «Товариство мисливців у Станиславові». Понад сто років тому у ресторані «Ганза», на місці якого тепер стоїть "Пасаж Гартенбергів", майже щодня збиралися мешканці Станиславова (тепер - Івано-Франківськ - ред.), які були небайдужими до мисливства і яких без перебільшення можна було назвати тодішньою елітою міста. Задум об’єднатися у мисливське товариство виник у заможних ремісників, серед яких - столяр Ян Маєр, слюсар Антон Нітарський, колісний майстер Антон Складзєй, м’ясник Йозеф Штраух, коваль Фердинанд Муцбаєр та якийсь Валерій Віснєвський. Згодом до ініціаторів пристали Адольф Байль (власник аптеки), Збігнєв Цєнський, пан Герберт (податківець), полковник Одольський, професори Кратохвіль і Гайзінг. Статут товариства був затверджений у Міністерстві Галицького намісництва рескриптом від 9 вересня 1880 року № 14514. До речі, цей документ дотепер зберігається у Центральному державному історичному архіві міста Львова. На початках товариство налічувало 15 членів на чолі з Яном Маєром. Членські внески складали 0,8 австрійських крон на місяць. Товариство займалося організацією полювань, орендою права полювання у декількох гмінах, вибираючи найдешевші мисливські угіддя. Головним чином полювання відбувалися із собакою на зайця, а найулюбленішим методом полювання було полювання із засідки. На рік організовувалося 2-3 колективні полювання. Самостійне полювання проводив лише керівник товариства Ян Маєр, який полював на качок та мав із собою прислугу для підношення торби. Дичину найчастіше здавали Йозефу Штрауху, який освоїв не тільки фах м’ясника, але й таксидерміста. 20 жовтня 1895 року на відкритому зібранні товариства новим лідером станиславівських мисливців обрали доктора Альфреда Байля. Новий керівник товариства був вченим-хіміком, незалежним, багатим та мудрим чоловіком. Крім мисливства, він захоплювався фотографією, а також розводив фазанів та іншу екзотичну пернату дичину. За спеціальним видом голубів він якось поїхав аж у Малу Азію. Результатом його праці стала велика колекція птахів та комах. Весь свій вільний час доктор Альфред Байль присвячував діяльності мисливського товариства. Майже щоденно він об’їжджав ревіри (мисливські угіддя - ред.), контролював мисливську охорону, яка повинна були реагувати на кожен постріл у межах угідь. Загалом доктор Байль жорстко наводив лад у товаристві. Було виключено тих членів, які порушували не лише правила полювання, але й мисливську етику. На з’їзді товариства у 1906 році запровадили правило: під час полювання показувати один одному спеціальні посвідчення, які були зобов’язані мати всі члени товариства та мисливські охоронці. Окрім того, були заведені спеціальні книги реєстрації про вихід на полювання, за кожен вихід мисливець мусив сплатити 0,2 гульдени. Ці вимоги поставили у скрутне становище декотрих членів товариства, які дуже часто ходили на полювання, вони за короткий час вийшли з товариства. Щоб вирішити деякі фінансові проблеми товариства, тоді ж були збільшені членські внески з 1,20 гульдена до 2,20 гульденів. Окремим розпорядженням було оголошено обов’язком мисливської охорони знищувати тварин-шкідників та передавати добуту шкідливу дичину ловчому. За це мисливці отримували премію, яка була значно більшою, ніж коштували набої для добування дичини. Рішення про розмір премій приймалося на зборах товариства. Діяльність мисливського товариства у той час заслуговує високої оцінки. За десятилітній період (1895-1905 рр) члени товариства конфіскували у браконьєрів 52 одиниці зброї, безліч капканів та петель, до суду було подано 15 справ щодо браконьєрства. Окрім того, члени товариства дбали про відновлення дичини. Зокрема, у 1899 році вони закупили 45 живих зайців для відсвіжування крові на площі 12 тисяч моргів мисливських угідь. Також в угіддя випускали куріпок. Як свідчить статистика полювань Станиславівського мисливського товариства, такі заходи були виправдані. У 1900 році за два дні колективного полювання з 15 стволів були добуті лише 1 лисиця та 4 зайці, а всього через три роки у протоколі полювання від 20 листопада 1903 року було зазначено, що 20 рушницями добуто 105 (!) зайців, 14 лисиць і одну качку лише у двох нагінках. У середньому добрий мисливець за день міг вполювати 6-8 зайців. Гарні результати полювань були доброю рекламою, тож кандидатів у члени товариства ставало щоразу більше. Але їх кількість статутом товариства була обмежена лише до 20 осіб. Щоб якось владнати це питання, було вирішено організувати секції, тобто філії товариства. У 1909 році товариство утворило окрему секцію, яка орендувала мисливські угіддя в Турці під Коломиєю, Великій Кам’яні, Одаях, Добровідці та найліпші ревіри біля міста Станиславова. Результатам тогочасних полювань сучасні мисливці можуть тільки позаздрити. Скажімо, на полюванні у Турці за два дні добувалося понад 600 зайців, 65 козуль і 12 лисиць. Якийсь Адам Горецький поставив тут своєрідний рекорд за день: 36 зайців (10 – з одного номера), 5 козуль (3 – з одного номера) та дві лисиці. До речі, за промахи на полюванні серед членів товариства був запроваджений певний штраф. 1 червня 1905 року на загальних зборах товариства було обране нове керівництво: Володимир Мандичевський (старший судовий радник, а пізніше адвокат) – голова, Тадеуш Пертак (власник пивоварні) – заступник керівника та касир, Адольф Здіслав Екхард – секретар. Із зміною керівника товариства змінюється і філософія його діяльності, товариство набуває рис аристократичності та елітарності. У цей період ряди товариства поповнюють всі вищі офіцерські чини Станиславова на чолі з генералом. Треба сказати, що тогочасна мисливська громада Станиславова була добре здружена. Цьому сприяли спільні вечері для членів товариства, які відбувалися в першу та третю неділю кожного місяця. У 1914 році у бурхливу діяльність товариства втрутилась Перша світова війна. Під час війни у Станиславівському мисливському товаристві залишилось лише четверо членів: пан Калоус (директор в’язниці), пан Роттер (шкільний радник) та пани Домічек і Горецький. Вони використовували весь свій вплив на магістрат та Червоний Хрест і таки домоглися заборони полювання для військових в околицях Станиславова. Після закінчення війни, 10 березня 1918 року відбулись перші збори товариства станиславівських мисливців, на які прийшли Володимир Мандичевський, Тадеуш Пертак, Едвард та Густав Черни, Адам Горецький та пани Клуг, Калоус і Роттер. На зборах було вирішено продовжити діяльність товариства, яку порушила війна, орендувати бодай дюжину мисливських ревірів. Добра довоєнна репутація товариства допомогла продовжити право полювання. Один із великих землевласників навіть сказав, що до такої інтелігенції, яка зібралась у Станиславівському мисливському товаристві, претензій немає. Відомо, що "Товариство мисливців у Станиславові" неодноразово жертвувало гроші на церкву, надавало юридичну допомогу багатьом сільським газдам. Буремні 1918-1920 роки не сприяли відпочинку на полюванні – йшли національно-визвольні змагання, війна з поляками та більшовиками. Тільки 27 жовтня 1920 року станиславівські мисливці зібралися знову, але учасників було небагато: новий керівник товариства Тадеуш Пертак, пани Роттер та Горецький (в подальшому обидва керували товариством), підполковник Філаус, пани Гурецкі та Робінсон, доктор Ярошевич, пани Стигар, Несвятовский та Данкевич. На зборах присутні вшанували пам′ять померлих та загиблих станиславівських мисливців. Починаючи з 1923 року товариство значно піднесло свої показники щодо обсягу добування дичини: при полюванні з 20 рушниць було добуто 24 зайці, 2 козулі і 1 лисиця. У 1924 році під час дев’яти полювань було добуто 446 зайців, 4 лисиці і 3 качки, у 1925 році на 11 полюваннях - 662 зайці, 1 козуля і 5 лисиць. Проте не обійшлось без проблем. Поряд з підвищенням чисельності дичини серед тварин поширилась короста, яку вдалось подолати аж у 1929 році. У 1928 році у Станиславові постає Перший мисливський інститут і спілка догляду за дичиною. У керівництві інституту товариство мало своє представництво в особі віце-президента Адама Горецького, а також секретаря і касира інженера Байля. Станом на 31 січня 1930 року у мисливському товаристві нараховувалось 43 члени. Відповідно до звіту ревізійної комісії за 1929 рік дохід товариства становив 8497 злотих, а видатки – 8083 злотих. Загальний інвентар товариства на цей же період становив 4703 злотих. Всього за час існування товариства з 1880 по 1930 рік у ньому перебувало 196 осіб. 15 червня 1930 року з нагоди відзначення 50-річчя "Товариства мисливців у Станиславові" було видано книгу, яка називалася «Півстоліття». Її підготував Адам Горецький, який дев’ятирічним хлопчиком ходив на полювання разом із першими членами мисливського товариства. На жаль, товариство, яке не припиняло свою діяльність навіть під час Першої світової війни, було ліквідоване у вересні 1939 року з приєднанням Галичини до Радянського Союзу. Документи товариства були здані в архів, де вони зберігалися з грифом «буржуазное товарищество». Комуністичним режимом було зроблено все, щоб затерти славну мисливську історію, культуру та звичаї. Досліджуючи діяльність товариства мисливців Станиславова, доводиться констатувати, що ведення мисливського господарства у Станиславівському повіті знаходилось на вищому рівні, ніж сьогодні. Попри технічний прогрес і новітні методи розведення дичини, сьогодні можна добути дичини в десятки разів менше, ніж сто років тому На значно вищому рівні було і товариське життя членів мисливського клубу, які створювали свої традиції проведення полювання. Олег ПРОЦІВ |
