Ставлення до США у пересічного мешканця Станиславівщини початку ХХ століття було неоднозначним, але ніколи – байдужим. Свою лепту у пізнання цієї загадкової країни вносили й американські гості.
З одного боку Америка сприймалася як фантастична країна з величезними можливостями, з іншого – як прихисток для тих, хто ховався від закону, – злодіїв, убивць і аферистів. Проте кожен, хто перетинав океан у пошуках щастя чи нових вражень, отримував безцінний та незабутній досвід, пише Західний кур’єр.
У пошуках кращої долі
Міграція з Галичини у Сполучені Штати відбувалася кількома хвилями з різною періодичністю. Перша хвиля розпочалась наприкінці ХІХ століття. В більшості галичан було дуже поверхневе уявлення про США, але вони вірили, що переїзд стане їхнім квитком у щасливе життя. Головною причиною хвилі еміграції стало поширення землеробської техніки у сільському господарстві Австро-Угорщини, що призвело до зменшення попиту на робочі руки. Помітно проявив себе й демографічний бум, що призвів до різкого збільшення чисельності населення. Кількість народжених була більшою від померлих на 18,5 душ на 1 тис. жителів. Надлишок робочих рук у сільському господарстві Галичини становив 1,2 млн осіб.
Лише в травні 1901 року через Станиславів проїхало 1280 селян з Отинії, Тлумацького повіту та інших місцевостей, які вирушали в еміграцію до Америки. За один тиждень у травні 1902 року на заробітки до Америки виїхало 800 галичан. Більшість емігрантів походила з Тлумацького повіту, а зі Станиславівського – лише 60 осіб. Загалом на початку XX століття лише зі Східної Галичини емігрувало понад 302 тисячі жителів.
В травні 1902 року газета «Кур’єр станиславівський» писала про «еміграційну гарячку», яка охопила місцеве населення:
«Еміграційна гарячка панує серед сільського населення нашого повіту, яке прагне виїхати до Америки. Вона поширена і в Станиславові та його передмістях, особливо в Княгинин-Колонії. Багато ремісників залишили своє ремесло, щоб шукати кращого життя на іншому континенті. Характерно, що навіть кілька залізничних працівників, які працювали в колійових майстернях, звільнилися з роботи і разом зі своїми родинами виїхали за океан. Скільки їхніх колег візьме з них приклад, залежить від того, чи отримають вони позитивні вісті від тих, які вже виїхали».
Долі емігрантів складалися по-різному. В 1937 році станиславівська преса повідомила, що колишній мешканець міста Флоріан Лучинський став полісменом у місті Чикаго й отримав високу нагороду від тамтешньої влади за проявлений героїзм. Він один поборов чотирьох небезпечних бандитів, причому у ході боротьби двох із них застрелив, а решту двох заарештував. До Америки Лучинський переїхав ще у 1919 році в п’ятнадцятирічному віці, а на поліційну службу влаштувався в 1926 році. Ще один колишній станиславів’янин, Александер Пьотровський, став почесним жителем міста Мілвокі. Пан Пьтровський був начальником поштової служби в цьому місті і звання почесного містянина заслужив тим, що організував роботу пошти і поштарів на дуже високому рівні. В 1920-х роках станиславівська преса писала про ще одного успішного земляка –Тадеуша Шабовича, який закінчив Гірничу академію в Кракові й продовжив навчання в американському Пітсбургу. Після закінчення навчання пан Шабович став відомим гірничим інженером, який успішно працював на копальнях у штаті Оклахома.
Подорожі за океан і назад
Проте не всі мешканці краю виїздили до Америки з метою еміграції. Деякі відвідували далекий континент на запрошення земляків чи з туристичною метою. У давній пресі часто бачимо рекламу львівської агенції «Лінія Кунард», яка запрошувала жителів Станиславова за океан. Спочатку потрібно було доїхати до Трієста (тоді належав Австро-Угорщині) чи Ліверпуля (Великобританія), а звідти вже вирушати до Америки чи Канади. Подорож до Нью-Йорка в каюті третього класу вартувала 220 корон для дорослого і 120 корон для дитини до 12 років. Середня зарплата в Станиславові на початку ХХ ст. складала 100-120 корон у місяць, тому таку поїздку міг собі дозволити далеко не кожен.
В 1912 році житель Станиславова Володимир Свьонткевич здійснив поїздку пароплавом до Америки й детально описав у газеті свої враження.
«Я виїхав з Трієста пароплавом «Марта Вашингтон», названим на честь дружини першого президента США, – зазначав він. – Цей пароплав належить до лінії «Австро-Американа», має 140 м. довжини, 17 м. ширини й близько восьми метрів висоти. Сирени пароплава час від часу видають голосні гудки, а корабельний оркестр на палубі першого класу грає веселі мелодії. В каюті нас четверо – якийсь єврей, німець, американський адвокат і я. Погода чудова, над палубою дує легкий теплий вітерець».
Виїхав мандрівник з Трієста 28 липня 1912 року, а до Нью-Йорка прибув аж 14 серпня.
При наближенні до американських берегів почалися пригоди.
«Надвечір на капітанський палубі з’явився якийсь обдертий тип, якого пасажири третього класу вітали підкиданням шапок та викриками, – писав Свьонткевич. – Виявилося, що то якийсь бідак проник без квитка на пароплав, щоб дістатися до Америки. Його виявили тільки сьогодні й показали народові. Той молодий чоловік помахав рукою у відповідь на овації. Вийшовши на сушу в Нью-Йорку, мушу зауважити, що потяги лінії «Австро-Американа» там приймають дуже погано. На півдороги перед доком нас затримали, піддали суворому санітарному контролю, потім пересадили на окремий кораблик і тримали до пізньої ночі, бо не було лікаря, який мав провести остаточний огляд. Процедура нашого сходу на берег тривала від пів третьої ранку до пів на дванадцяту ночі».
Американські гості
В липні 1906 року до Станиславова прибув знаменитий американський цирк «Buffalo Bill`s Wild West» (Дикий Захід Буффало Білла). 15 липня того року в місцевій пресі з’явилася реклама з зображенням бравих ковбоїв та обіцянками цікавого видовища. Американський цирк, що здійснював турне Європою, прибував до Станиславова трьома надзвичайними потягами. Циркова трупа включала в себе аж 800 людей і 500 коней. Серед акторів було сто червоношкірих індіанців різних племен, зокрема племені сіу, які демонстрували свої військові танці та інші виступи. До програми входили й номери у виконанні ковбоїв та коугьорлз (дівчат-ковбоїв) – вилов диких коней за допомогою лассо, кадриль на конях. Свою майстерність мав демонструвати Джонні Бейкер, знаменитий американський чемпіон зі стріляння.
Реклама обіцяла також номери з участю ветеранів кавалерії різних штатів. Але й це ще було не все! Американський цирк мав демонструвати сценки з американської історії, зокрема знамениту битву між індіанськими племенами та Сьомим кавалерійським полком армії США, що відбулася 25-26 червня 1876 року біля ріки Літтл-Біґхорн у штаті Монтана. В цих жорстоких боях загинув легендарний американський офіцер Джордж Кастер. Тож і циркова сценка мала назву «Останній бій Кастера». До уваги глядачів пропонувалися також сцени пограбування кур’єрської пошти в Дедвуді (відоме місто золотошукачів у Південній Дакоті), нападу на емігрантський потяг, епізоди з життя американської поліції та інші цікаві постановки.
Вистави цирку відбулися 26 липня 1906 року о другій годині дня та о восьмій вечора на плацу муштри в районі відомої міської тюрми «Діброва» (нині вул. Чорновола 119-А). Всі місця для глядачів знаходились усередині шатра з непромокальної тканини, тож виставі не могли зашкодити погодні примхи. Сцена освітлювалась електричним світлом, яке у провінційному Станиславові ще було мало поширене. Квитки на виставу коштували недешево – від 2 до 5 корон, а місця в ложі – по 8 корон. Попередній продаж здійснювався у бюро періодики та оголошень книготорговця Романа Ясельського.
Ще один важливий американський візит припадає на період ЗУНР, коли Станиславів був тимчасовою столицею і перетворився на важливий центр дипломатичного життя. 5 квітня 1919 року до міста прибула американська військова місія, що складалася з кількох вищих офіцерів. Під час бенкету, влаштованого на честь американських гостей, голова місії у своїй промові підкреслив відвагу українського війська і відзначив порядок, який панував у державі. Наступного дня відбулася конференція за участю американців і голови уряду ЗУНР Сидора Голубовича. Конференція тривала до полудня, а потім Голубович і американські гості вирушили на зустріч з міністром оборони ЗУНР полковником Віктором Курмановичем. Американці навіть оглянули лінію фронту піл Львовом і висловили своє визнання хорошій військовій організації вояків. Зі Станиславова американці вирушили до Рівного, щоб зустрітися з отаманом Петлюрою та іншими членами Директорії.
Кримінальні пригоди
На жаль, в уяві тодішніх галичан Сполучені Штати Америки часто виступали країною, куди тікали злочинці і боржники. Так, у лютому 1903 року підприємці Бенджамін Лауер і Давид Лессінг, які протягом шести років керували торгово-посередницькою агенцією в Станиславові, раптом виявили, що їхні борги сягнули кругленької суми – 35 тис. корон. В паніці обидва власники прийняли відчайдушне рішення – кидати все, в тому числі дружин та дітей, і тікати до Америки. В касі вони залишили всього 7 корон 20 галерів, а самі подалися в далеку подорож. В діловому світі Станиславова звістка про втечу цих боржників викликала справжній шок, адже їхня агенція користувалася бездоганною репутацією. Як з’ясувалося, причиною краху стали регулярні неплатежі одного з ключових клієнтів агенції – багатого купця Якуба Шраґера.
В лютому 1907 року спробував утекти до Америки швець Фелікс Денисикевич. Він співпрацював з місцевою шевською корпорацією, наробив безглуздих боргів і намагався зникнути. Але кредиторам удалося його вислідити, затримати в німецькому Бремені й повернути на батьківщину.
В історії Станиславова початку ХХ ст. були також злочинці, які встигли «прославитися» навіть за океаном. В серпні 1911 року до Станиславова прибув інспектор поліції Генрі Лінч з американського міста Бостона. Він гнався за злодіями, які вчинили ряд убивств і грабежів під час свого перебування в Сполучених Штатах. Овсій Кузянський і Юзеф Лемберґ на прізвисько «Червоний Йосько» разом зі своїм колегою Станіславом Кранцем з Америки втекли до Росії, а звідти дісталися до Галичини. Тут вони теж встигли відзначитися – здійснили у Косові крадіжку на величезну суму – 310 тис. корон.
Після цієї крадіжки Станіслав Кранц знову втік до Америки, де його схопили й засудили до смертної кари. Кузянського і Лемберґа заарештували в Станиславові, й вони мали бути віддані в руки американської поліції. Просидівши півтора року в станиславівській тюрмі, Юзеф Лемберґ був у відчаї, коли дізнався, що його знову відправлять до Америки. Він навіть спробував утекти, зробивши в своїй камері пролом у стіні. Але тюремні дозорці вчасно це помітили і встигли перешкодити втечі. Закутого в кайданки Лемберґа жандарми відвезли до Трієста, а звідти його разом з Кузянським відправили пароплавом за океан. Чим закінчилася їхня «одіссея» – тюремним ув’язненням чи смертною карою – преса не повідомляє.
Олена БУЧИК |
