Ми з Марією Козакевич гуляємо центром Івано-Франківська. Вона відчиняє різні брами, натискає кодові комбінації на тих чи інших дверях.
Мимоволі стає соромно: проживши усе життя в цьому місті, я не бачила усіх цих двориків, балкончиків, під’їздів, арок, підвалів, пише ВВС Україна.
А Марія розказує і розказує: про плитку, якою викладені під’їзди, про ковані поруччя на сходових майданчиках, про майстрів, які все це виготовляли, про незвичайні долі людей, які колись жили чи бували в цих кам’яницях. І про те, що за останні роки велика частина історичного міста безповоротно зникла.
“Франківськ, який треба берегти”
Кілька років тому подружжя Марії та Юрія Козакевичів заснували ініціативу під назвою “Франківськ, який треба берегти” (в соціальних мережах хештег виглядає так #ФранківськЯкийТребаБерегти).
Марія за освітою не є ні архітектором, ні істориком, ні краєзнавцем. Просто одного разу вона вирішила врятувати ту частину Івано-Франківська, яка почала зникати.
“Коли бачиш, наскільки красиве місто, які в ньому гарні будинки, різні архітектурні елементи, що вражають своєю красою і розкішшю, і водночас все це в дуже занедбаному стані. Коли ти раз, другий, третій зазираєш до під’їзду, бачиш бруд, облуплені стіни, понищені двері, замінені на пластикові вікна, ти з якогось разу розумієш, що не можеш спокійно на це дивитися і хочеш цьому зарадити!” – каже Марія.
Порятунок старого міста вони розпочали саме з дверей, що досить символічно, бо кожен будинок починається з дверей.
Найперші відреставрувати не вдалося
Марія Козакевич розповідає, що найперші двері з будівлі за адресою вул. Курбаса, 5 відреставрувати не вдалося.
Таке відновлення можна порівняти із хірургічним втручанням: тільки знявши фарбу, можна побачити, в якому стані двері.
На перший погляд робота була нескладною: велика площа засклення, практично уся уже втрачена. Але в цьому будинку поруч знаходилося ще двоє дверей, в яких де-не-де це засклення залишилося, то в майстерні по крупинках збирали цей “пазл”, щось довелося додумати, бо архівів, як виглядала будівля колись, не знайшли.
Красивий вітраж зробити вдалося, а зі столяркою не вийшло. Виявилося, під фарбою двері – латані-перелатані, містять багато вставок ще радянського періоду.
І тоді вирішили: зробити їхню точну копію з рідкісної породи дерева – бересту.
Майстри розповідали, що дуже довго його зберігали, воно гарно висохло і його притримували для чогось особливого. І цим особливим стали ось ці двері.
Усі інші двері, якими займалася ініціатива “Франківськ, який треба берегти”, таки реставрували.
Іноді активісти жартують, що двері старих будинків їздять на санаторно-курортне лікування.
Коли з будинку демонтують металеві або дерев’яні двері, замість них тимчасово ставлять загородки із фанери, якими можуть користуватися мешканці.
На загородках залишають написи про реставрацію. Вони виконують ще і роль популяризації: у містян виникає думка, що старі двері можна не лише викинути на смітник або поміняти на пластикові, а й відреставрувати, повернути на історичне місце.
При цьому вони настільки неймовірно виглядатимуть, що ними починають пишатися.
Викинуті двері
За останні вісім років близько 15% старовинних дверей Івано-Франківська були втрачені: їх викинули або поміняли.
Тобто увесь багаж польської та австрійської доби місто потихеньку втрачало. Але Марія Козакевич наголошує: найбільше, що ми втратили – це знання, отой досвід людей, які ті двері робили.
Після Другої Світової війни дуже змінився склад населення міста, люди, які колись жили в Івано-Франківську, або були знищені, або виїхали, і ця нитка, ця протяжність знань і досвіду просто обірвалася.
“Часто майстри кажуть мені, що реставруючи двері, ніби спілкуються з тими майстрами, які жили сто років тому. Тому ми не лише фізично рятуємо усі ці елементи, а відроджуємо давні знання”, – каже Марія.
На сьогодні відреставровано уже 13 дверей, але близько 200 ще потребують реставрації.
Точної цифри немає, адже в Івано-Франківську збереглося багато старих приватних будівель: це вілли, в яких усіх дверей з вулиці одразу й не видно.
Переважають дерев’яні двері – дубові і соснові, кованих дверей набагато менше.
“Якісь з них уже втрачені і велика проблема, що немає архівів, пам’ятки не мають своїх паспортів”, – зазначає волонтер.
Найдавнішим дверям, з тих, що їх реставрували, було 122 роки. Це двері з будинку профспілок на площі Міцкевича. Зараз на реставрації двері з вулиці Шевченка, їм 118 років.
Ще в колекції ініціативи “Франківськ, який треба берегти” є двері, яким 175 років. Їх викинули на смітник, волонтери їх підібрали.
За півтора року діяльності волонтерів назбиралося дуже багато артефактів. Це віконні рами, кахлі з пічок, старовинна плитка, ліпнина, яка відпадає і валяється під будинками.
Чому люди так легко відмовляються від своєї історії і викидають елементи старовини? Часто це відбувається тому, що викинути – найпростіше рішення. Впливає також і відсутність знань.
Показовою є одна історія, яка, на щастя, закінчилася позитивно: в центрі міста молоді хлопці відкрили заклад швидкого харчування, зняли старовинні дерев’яні двері і встановили пластикові.
Активісти ініціативи звернулися до власників закладу, пояснювали, що так робити не можна. І вони одразу повернули старі, уже відреставровані двері на їхнє місце.
Двері-магніти
Волонтери у Івано-Франківську популяризують збереження історичної спадщини. Одного разу надрукували портрети відомих людей, які колись мешкали чи гостювали в Палаці Потоцьких. Ці портрети, на одній зі стін Палацу, уже стали туристичною цікавинкою міста.
Виготовляє ініціатива й різні листівки, інформаційні стенди з порадами, як берегти старовинні елементи. Створюються дитячі творчі набори з розмальовками та наліпками, настільні ігри на тему архітектури.
До фотографування на фоні старих дверей, запрошують відомих мешканців Івано-Франківська. Про збереження спадщини говорить соціальна реклама на бігбордах. Також франківчани та туристи можуть придбати керамічні магніти у формі вже відреставрованих дверей.
У групі ініціативи на Facebook понад 5 тис. людей, вони шукають в домашніх архівах старі фотографії, де їхні рідні – біля різних давніх будівель.
Був випадок, коли майстри уже завершували монтувати двері, до них підійшла мешканка будинку і принесла домашній сирник, спечений власноруч.
Підтримка проекту росте з кожним днем. Тепер це не лише кілька ентузіастів, а велика школа майстрів-реставраторів (столярів, ковалів, вітражистів, скульпторів), архітекторів, істориків, археологів) об’єднаних однією ідеєю. |