Пожежа в липні 1904 року Нового Калуша залишила з німецької колонії одне згарище.
Про пожежу в Станіславові в 1868 році, названу за влучним висловом Юрія Андруховича, мармулядною, знають, напевно, всі. Пожежа наробила багато лиха: вигоріла вщент центральна частина міста. І до сьогодні краєзнавці розходяться в думках про причини пожежі: одні говорять, що це людська недбалість, інші — твердять, що це лихий задум. І одні й другі наводять на їх думку неспростовні докази.

Але сьогодні розмова піде не про трагедію в Станіславові, а про пожежу німецької колонії "Новий Калуш", яка виникла в липні 1904 року і в результаті якої з колонії залишилось одне згарище.

Вогнем було знищено 40 селянських обійсть і 60 житлових будинків, розповів "Вікнам" краєзнавець Євген Мазур. Вітер заніс вогонь аж на територію калійної фабрики і там теж наробив біди.

За описом Карла Штреміха, пожежа почалася десь біля одинадцятої години з подвір’я готелю Менделя. Надворі стояла неймовірна спека. Власниця готелю, яка готувалась прасувати постільну білизну, вийшла з залізком на ганок і почала розмахувати ним, щоб краще розігрілось. Жаринка випала з залізка і впала на залишки висохлої трави. Спалахнув вогонь. А в цей час дув сильний вітер з північного заходу, який підхопив його і перекинув на сусідську хату, яка була покрита соломою.

"Як вогонь піднявся догори, одному богу відомо, але, як завжди буває в таких випадках, до біди багато не треба. Будинок загорівся, від нього другий і так запалала вся колонія", — розповів Євген Мазур.

Швидкість розповсюдження вогню була такою, що люди не встигали винести з будинку хатні речі. Господарі в цей час були в полі, на віддалі трьох кілометрів від дому — готувались до жнив. Тому допомоги від них не було. Практично за дві години з колонії залишилось одне попелище. Також у вогні згоріла старенька жінка, яка була прикута до ліжка, багато людей отримали сильні опіки. Згоріла вся живність, що була в стайні, телята і свині. Худоба, на щастя, на той час ще не вернулась з пасовища, тому вціліла. Не постраждав і врожай зернових. Але вигоріли всі сади — горіло все, що могло палати.

Німці-колоністи не опустили руки, та і влада не стала осторонь їхньої біди. Звернення у Відень до цісаря Франца-Йосифа про допомогу дало результат. Господарі отримали з державних лісів дерево для будови за низькими цінами. Держава надала постраждалим грошовий кредит під низький відсоток, чим скористалися всі мешканці колонії. Колоністи одразу пристулили до роботи.

За рік-півтора колонія була відбудована. Усі знову мали будинки на старих місцях, та ще й із поліпшеним плануванням. Були посаджені молоді саджанці, закладено нові сади. Відновили й калійну фабрику відновлена, а ситуація в цілому нормалізувалася.

Удар долі був витриманий, в колонію повернувся спокій аж до Першої світової війни. Поліція, яка вела розслідування, не знайшла в пожежі криміналу: все було списано на людську недбалість і випадок.

Німці не були б німцями, якби з лиха не зробили висновків. Вони побудували пожежне депо, закупили протипожежний інвентар на кінній тязі. Будинки, які не вписувались в протипожежні норми за віддалю один від іншого, були обладнані «фаяцмурами».

На той час колонія ще була окремою адміністративною одиницею зі своїм самоврядуванням. І те, як колоністи при підтримці центральної влади швидко впорались із бідою, заслуговує на повагу й найвищу похвалу.

"Спільне  пожежах в Станіславові і Калуші, — те, що вогонь розповсюджувався з жидівського подвір’я. І ось чому більшість будинків колонії — 1905 року забудови", — зазначив Євген Мазур.