Вівторок, 21.05.2024, 00:47:38

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Грудень 2023  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
 
Архів новин
Головна » 2023 » Грудень » 1 » Як в Івано-Франківську з’явилося таксі: цікава історія міста
11:17:22
Як в Івано-Франківську з’явилося таксі: цікава історія міста

Сьогодні викликати авто може кожен франківець за кілька кліків у смартфоні. А ще сотню років тому поїздка в таксі була привілеєм, доступним лише заможним людям. Від однокінних фіакрів і перших “самоходів” старого Станиславова до виклику авто онлайн – розповідаємо історію таксі у місті разом з онлайн-сервісом Uklon.

Епоха фіакрів

До появи автомобілів у Станиславові приватні перевезення трималися, звісно, на конях. Однокінні або, рідше, двокінні фіакри-таксі завжди чекали містян біля ресторацій і готелів у середмісті чи біля двірця – на визначених магістратом стоянках.

Поїздки у фіакрах були далеко не кожному по кишені. Місцева преса писала про тарифи до 60 центів, що на нинішні мірки – до півтори сотні гривень. На свята вартість зростала. Магістрат намагався врегулювати тарифи та впорядкувати місця стоянок для фіакрів, а перевізники відповідали страйками.

Містяни часто нарікали не тільки на вартість, а й на якість послуг перевізників. До міської влади надходили скарги на бруд у фіакрах, неохайний вигляд, нахабність і грубощі кучерів, відмову брати замовлення у віддалені куточки міста, завищення плати понад встановлений тариф. Як на невелике й компактне 30-тисячне місто, яким Станиславів був на межі XIX і XX століть, ринок приватних перевезень був дуже конкурентним, а фіакрів було забагато. За даними газети Kurjer Stanislawowski, у 1901 році в місті офіційно працювали 69 однокінних фіакрів та 22 парних екіпажі. До 1909 року їх кількість зросла до 82 однокінних і 22 парних екіпажів. Це погано позначалося на «культурі водіння» і ставленні до клієнтів, за яких перевізники люто конкурували. Ось як описує газети “Кур’єр станиславівський” типову ситуацію: “Недавно я проводжав мою дружину до залізниці. Вона взяла коробку з капелюхами, а я у кожній руці мав по валізі, та ще й пакунки під пахвами. За нами йшла служниця, яка допомагала піднести решту пакунків. Фіакри стоять навпроти мого помешкання, тому екіпажу я не замовляв. Заледве ми дійшли до брами, аж нас уже помітили кілька водіїв, і за хвилю ми вже були оточені фіакрами, неначе зграєю вовків. Мені здалося, що я в Африці й на нас напали людожери. Водії кинулися до пакунків. Я навіть не помітив, як моя дружина побігла за водієм, що ніс її капелюшки, й опинилася в екіпажі. А водій зразу – вйо! – хльоснув коня і рвонув на вокзал…». Завершилося все тим, що чоловік, дружина і багаж доїхали до вокзалу на трьох окремих фіакрах, хоча їм вистачило б одного.

І ще одна річ часто обурювала громаду – ставлення візників до коней. В гонитві за грошима тварин експлуатували нещадно. На вулицях можна було побачити коней з ранами і травмами, виснажених до краю. “Знущання з тварин, особливо з коней, у Станиславові практикується так, як хіба в диких чи здичавілих суспільствах”, – писала місцева преса в 1907 році. Боротися з цим ганебним явищем взялося місцеве Товариство захисту тварин. В 1912 році Товариство добилося від магістрату постанови, згідно з якою кожен фіакр повинен мати на собі табличку з номером, що полегшувало контроль за його господарем і покарання в разі жорстокого поводження з конем.

Але врешті коней від експлуатації врятували не захисники тварин. Прийшла епоха автомобілів. І нехай не одразу, але досить швидко і бізнес, і влада зрозуміли, що кінні фіакри – вчорашній день, майбутнє – за «самоходами механічними».

Перші автомобілі в Станиславові

На брукованих вулицях міста Станиславова автомобілі з’явились у перші роки ХХ століття. І це було диво, яке захоплювало, а декого спершу й лякало як щось незвичне й небезпечне.

Дозволити собі таку розкіш спочатку могли одиниці – першими власниками автівок у місті були граф Войцех Дідушицький і барон Кароль Ріпп, успішні фабриканти Філіп Ліберман і Якуб Маргошес. До речі, любитель швидкої їзди і спортивних автомобілів Кароль Ріпп – винуватець однієї з перших ДТП в історії міста: у квітні 1911 року він на своєму «Фіаті» збив 5-річну дівчинку. На щастя, дитина відбулася струсом мозку.

З року в рік автомобілів ставало більше, і в місті вважали, що вони гасають вулицями надто швидко. Постанова Міністерства внутрішніх справ та Міністерства громадських робіт «Загальні правила руху автомобілів та інших транспортних засобів на громадських дорогах» від 6 липня 1922 року забороняла машинам вагою до 3 тонн рухатися в містах зі швидкістю понад 25 км/год. А на перехрестях, крутих поворотах, під час негоди водії мали зменшити швидкість до 10 км/год. При цьому місцева влада мала право впроваджувати додаткові обмеження. І в Станиславові цим правом користувалися. У 1928 році швидкість руху машин по вул. Липовій (тепер вул. Шевченка) та по вул. Голуховського (тепер вул. Чорновола) обмежили до 6 км/год. Це фактично швидкість пішохода! За порушення стягували велетенський штраф у 500 злотих або садили до в’язниці на 2 місяці!  

Поступово у місті розвивалася супутня автоінфраструктура. Якщо спочатку бензин у місті продавали в аптеках, то вже в 20-х роках з’явилися спеціалізовані «магазини бензинові». Пізніше запрацювали автозаправки (станції бензинові). Відкрилися в місті магазини автозапчастин й ремонтні майстерні. Зазвичай у майстерні працювали 2-5 фахівців, які за рік в середньому проводили лише 3-4 ремонти автомобілів.

У місті відкрили також школу водіння. У січні 1931 року в Станиславівському воєводстві були зареєстровані 442 водії, котрі пройшли навчання керуванню автомобілями. У місцевій пресі згадуються і перші водійки-жінки – це були Магдалена Кроль і Ядвіга Козловська.

Кількість автомобільного транспорту в Станиславові особливо помітно збільшилася в 1930-х роках. Так, у 1934 році в місті було 150 легкових автомобілів, 30 автобусів і 28 вантажівок. Найбільшою популярністю в місті користувалися автомобілі компаній «Шевроле», «Фіат», «Сітроен» та «Студебекер».

Машини підлягали реєстрації, на них видавали номерні знаки. Номери складалися з однієї чи двох великих латинських букв і арабських цифр. Для Станиславівського воєводства встановили літери ST. Раз на три роки треба було проходити техогляд. Дозвіл на право керування доводилося продовжувати щороку. І задоволення володіти машиною залишалося дорогим – щокварталу з автовласників стягували солідний «самоходовий» податок.

Перша служба таксі у Станиславові

Першим підприємцем у місті, хто відчув дух часу і відкрив автомобільну службу таксі, був власник фабрики і бюро оренди фіакрів і карет Владислав Сівінський. Відома точна дата – 2 травня 1912 року магістрат надав Сівінському концесію на відкриття двох маршрутів для легкових таксі.

Вже за рік Сівінський запустив повноцінну службу таксі з денним і нічним тарифом, який був на третину вищим. Машина брала не більше як трьох пасажирів, якщо ж більше – стягувалася нічна такса.

Машину можна було замовити телефоном за простим номером – «123» або підійти до стоянки біля готелю «Уніон» (нині бізнес-центр «Київ» на вул. Незалежності, 4, в самому серці міста).

Цікаво, що вже тоді оплату нараховували за таксометром (прилад винайшли ще в 1891 році), і водіям це не дуже подобалося. Бо водії працювали за зарплату, цілком середню по місту. А таксометр заважав завищувати ціну для пасажирів і приховувати трохи прибутку від власника служби.

Поїздки на таксі коштували дорого – дорожче, ніж навіть фіакри, які на той час ще працювали в місті паралельно. У 1925 році за перший кілометр брали один злотий, а кожні наступні 250 м – 20 грошей. Наприклад, проїзд від «Уніону» до вокзалу – 1,6 км, 20 хвилин пішки – обходився в 1 злотий 40 грошей. На нинішні мірки це приблизно 250-300 грн. Не дивно, що поїздка на таксі вважалася тоді такою собі «маленькою розкішшю».

Але в перші десятиліття Станиславів, навіть попри лихоліття Першої світової війни, активно розвивався, розростався, багатшав. Населення, як порівняти з 1900 роком, подвоїлося – з 30 до 60 тисяч на початку 1930-х. І в 1934 році в місті вже було 68 таксі.

Після катастрофи Другої світової війни в часи «совка», незважаючи на соціалістичні гасла й обіцянки чудового життя для робочих і селянських мас, навіть послуги таксі так і не стали доступними широкому загалу. Професія таксиста вважалася ледь не «блатною», оскільки завдяки деяким хитрощам з лічильником та іншим не дуже легальним прийомам спритні водії завжди отримували більше, ніж треба було здати в касу за планом. А більшість населення користувалося таксі хіба за великої потреби чи з нагоди свята.

Таксі в Івано-Франківську: сучасні сервіси виклику авто

Після здобуття Україною незалежності служби таксі стали приватними, але самої моделі роботи і цінової політики суттєво не змінили. Справжню революцію в бізнесі таксі принесли мобільні технології в 2010-х та поява райдхейлінг сервісів. 

Поява онлайн-сервісів для управління поїздками зробили послуги виклику авто зручнішими і доступнішими, а ціноутворення – прозорим. Ще ніколи в історії таксі не було доступне такій кількості людей незалежно від статусу і статків – фактично усім.

У Франківську почали зʼявлятися перші райдхейлінг сервіси. Український онлайн-сервіс виклику авто Uklon запрацював у місті в лютому 2020 року і швидко став популярним серед містян. За рік, з листопада минулого року і до сьогодні, франківці і гості міста провели в дорозі 482 729 годин. А це більше ніж 55 років! Та й загалом проїхали 8 578 407 км, а це аж 214 земних екваторів!                      

Погодьтеся, це не йде в жодне порівняння з фіакрами і першими таксівками старого невеличкого Станиславова, які переважно курсували на коротку дистанцію між середмістям і вокзалом, відлякуючи клієнтів рівнем сервісу чи непідйомними тарифами. Проте і сьогодні замовлення на залізничний вокзал залишається популярним – 21,7% від усіх замовлень. Ще в межах міста франківці часто викликають авто до ТРЦ (17%), ресторанів (8,5%) та магазинів (7,1%). Найбільше ж замовлень – це поїздки за приватними адресами у справах, додому чи на роботу. Звичайні буденні маршрути звичайних франківців.

Курс


Переглядів: 50 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024