Як люблять наголошувати податківці, податки – це плата за цивілізацію. З цим можна не погоджуватись, але податки людство справно сплачує віддавна. Які ж податки виплачували станиславівці у міжвоєнний період?

Були податки загальні («панствові»), додатки до податків та податки спонтанні. Всі податки можна поділити на державні та місцеві. У бюджеті м. Станиславова на 1938/39 рр. знаходимо перелік цих податків. До загальних податків відносяться прибутковий, промисловий з обороту, від нерухомості (приміщень). До цієї категорії відносилися, ймовірно, також земельний (ґрунтовий) та промисловий, який збирався при реєстрації промислових свідоцтв і реєстраційних карт. Великим податком обкладався продаж алкогольних напоїв.
Відносно розміру цих податків обчислювалися додатки до податків, наприклад, оплата «на дороги», яку встановлювали щорічно у кожному повіті. У Городенківському повіті у 1932 році «на дороги» перераховували 45% від розміру ґрунтового податку, 15% — від промислового, 50% — від сплати за нерухомість.
До податків спонтанних (не постійних) відносилися готельний, на видовища, на собак, від векселів, за встановлення зовнішньої реклами, від договорів дарування і спадку, зміни власників нерухомості, за вчинення збитку, за користування газом та електрикою, на залізничні вантажі, за дозвіл на полювання, навіть за в’їзд фір до міста.
Багато податків встановлювала місцева влада. Так, для фінансування громадських будов вводився податок комунально-інвестиційний.
Адміністративним податком обкладалися листи-заяви до повітового відділу Станиславова чи інших міст. Такий податок встановлювала повітова влада і він йшов на комунальні нужди. Також до адміністративних податків належали збори за каналізацію, видання паспортів на худобу та ін.
На користь гмін збирали податок із зовнішньої реклами – плакатів, анонсів, вивісок. Цей податок встановлювала місцева рада залежно від площі реклами. Наприклад, міська рада Станиславова 13 травня 1936 року затвердила «Статут про накладення податку в користь міської громади на рекламні плакати, вивіски, анонси». Встановлювали такі виплати на зовнішню рекламу: розміром до 1 м2 – 4 зол., від 1 до 2 м2 – 10 зол., від 2 до 3 м2 – 25 зол., понад 3 м2 – 50 зол.
Суму податку зменшували у випадку, коли реклама знаходилася біля підприємств, які виробляли рекламовані товари, і становила тільки 25% ставки податку. Коли рекламні надписи були зроблені на вікнах, ролетах, стінах будинку, то податок знижували на 50%. У випадку, коли реклама розміщувалася на висоті, наприклад, на вуличних світильниках, тоді сума податку становила 10 зол. річно. Коли рекламне оголошення розміщувалося в часописі, тоді податок становив 10% від оплати за оголошення. 10% від загальної ставки податку сплачували за рекламу театральних (кіноматографічних) афіш, розміщену в приміщенні театрів чи кінотеатрів.
Якщо рекламні вироби мали мистецьку вартість, то сплачували тільки 20-50 % ставки.
Рекламні надписи, розміщені на дахах або перетягнуті через вулицю, оподатковували в повному обсязі.
Податок виплачувала приватна особа або представник організації в касу міської управи. За вчасну сплату рекламного податку відповідали також власники рекламних агенцій та адміністрація часописів, які повинні були 1 і 16 числа кожного місяця вносити в касу податок, який відчислявся від оплати за розміщення реклами. У випадку вчасної сплати податку вказаним власникам повертали 3% від суми податку за рекламу.
Від податку звільняли оголошення урядові, виборчі, іноземні установи, оголошення про громадські зібрання та оголошення громадян про пошук роботи. І вже зовсім не зрозуміло, чому від податку звільняли вивіски з надписом «Магазин тютюновий»!
Перше, ніж затвердити «Статут…», міська влада листувалася з управою інших міст, в яких уже такий податок збирали, тому сума рекламного податку в більшості міст Польщі була приблизно однаковою.
Також податком обкладали товари, привезені залізничним транспортом. Наприклад, на користь гміни м. Коломиї за перевезення коня чи рогатої худоби збирали по 2 зол., за інших тварин – по 50 грош за штуку. Звільняли від податку: товари транзитні; такі, що були монополією держави чи власністю територіальної громади; за які сплачували споживчий податок; поштові перевезення; будівельні матеріали для відбудови знищених під час війни будівель; товари для доброчинних та наукових організацій.
податки від видовищ, забав, концертів, а саме: «забав танцювальних», балів костюмованих, атракціонів, апаратів для вимірювання сили, механічних музичних пристроїв, американських гірок, ігр з призами, вистав, кінотеатрів, театрів, концертів, спортивних видовищ, більярду. Не підлягали оподаткуванню наукові, доброчинні та молодіжні заходи. Оподаткування здійснювали шляхом відрахування відсотків від вартості проданих квитків, наприклад, 25% від вартості квитків на вистави циркові, вар’єте, кінофільми; 20% від вартості квитків на кінофільми вітчизняного виробництва; 15% від вартості квитків на спортивні видовища, театральні вистави і 10% — від інших видовищ.
Обкладали податком і курортників. Наприклад, у 1933 році побори з тих, хто винаймав помешкання у Ворохті, становили 5 зол. за винаймання покою у літній чи зимовий сезон. Податок також платили власники промислових підприємств та торгових закладів, які працювали у курортній місцевості, – від 2 до 200 зол. Такса карусельна у курортній місцевості залежала від сезону і становила від 4 до 7 зол.
Оподатковували і особисті автомобілі – у Волинському повіті в 1928 році за них щорічно сплачували по 125 зол. Оподатковували дозвіл на полювання, податки стягали залежно від виду зброї – 25 зол. від кожної гвинтівки чи дубельтівки.
Платили також шкільний податок.
Селяни сплачували податки на землю, за пасіку, коня, корову, свиню, птицю, собаку; на утримання костьолу, війта, поліції. Інколи влада дозволяла «відробити» податки на будівництві доріг, каналів, виконуючи міліоративні роботи. Система оподаткування була організована таким чином, що малоземельні селяни платили більше податків, ніж поміщики.
Податки становили 15-20 % від родинного бюджету і сплатити їх потрібно було протягом 14-ти календарних днів, які наступали після визначеного терміну оплати.
І ще одне тогочасне фіскальне нововведення: 16 липня 1926 року польський уряд декретом увів новий 10% податок на прямі податки.
Але не кажіть про це нашим урядовцям!

Наталя ХРАБАТИН