...Червень 1919 року. Українсько-польська війна у розпалі. За рідну землю й за «обшари» зударилися у кривавій віхолі галичани-українці і поляки. Чортківська операція 7—15 червня, спланована Начальною командою Української Галицької Армії (УГА), завершилася успішним проломом у польській обороні й визволенням Бучача, Тернополя, Золочева... З цієї побідної нагоди стрілецький поет Яків Невестюк проголошує: Ми йдем вперед, над нами вітер віє. і рідні нам вклоняються жита, Від радощів у грудях серце мліє — За волю, край і смерть нам не страшна... ...Листопад 1919 року. УГА — на Поділлі, за сумнозвісним Збручем. Оточена звідусіль: на півночі — московсько-більшовицькі війська, на заході — війська відродженої панської Польщі, на південному заході — легіонери боярської Румунії, на півдні — білогвардійські війська російського монархіста генерала Денікіна. Одна проти всіх. Без допомоги. і без надії на допомогу. УГА — в зловісному «чотирикутнику смерті». Здесяткована тифом, виморена голодом і безперервними боями. Без набоїв, медикаментів, продовольства. Гола і боса. Змучена душею і тілом. Довжелезними вереницями, пішо і на обшарпаних возах, галицьке стрілецтво поволі рухалося з надією на порятунок і відпочинок на південь — на Балту, Тирасполь, Одесу... Стогнав пронизливий вітер. Снігова віхола билася в холодні селянські халупи, де стрільці шукали тепла і перепочинку. А сніговій — завірюха у байраках і яругах замітала навічно у братські могили охлялих, хворих, поранених, обморожених стрільців. ...У селі Витаві, що біля Гнівані на Поділлі (нині Вінниччина), колись був католицький цвинтар. З осені 1919 р. — по весну 1920 р. він рясно покрився стрілецькими могилами. Там ховали стрільців УГА, що померли від тифу, інших хвороб і голоду в 3-й польовій лічниці. і, мабуть, нащадки загиблих так і не дізналися б, хто з галицьких стрільців і де закінчив свій мученицький шлях. Та знайшлися самовіддані їхні побратими, які в тих жахливих умовах зуміли зберегти список полеглих краян. Його склали сотник-лікар УГА Юліан Шипайло разом з отцем-капеланом Михайлом Юзв’яком: кілька сотень стрілецьких імен, що упокоїлися на цвинтарі села Витави. Рятуючи хворих і поранених, сотник-лікар Юліан Шипайло сам заразився на тиф. Помер там же, у тому «чотирикутнику смерті». Але скорботний список померлих у Витаві стрільців зберігся: він був опублікований у числі 194 за 1924 рік львівського часопису «Український Вістник». ...Стрілецький лікар Яків Невестюк, який пережив разом з УГА ті моторошно-пекельні випробування, з душевним болем писав: «Понурі оргії жахів тифозних... Ми в знемозі день і ніч ідемо. В обіймах лютих подихів морозних Знесилені, зхворовані впадемо. Бо тиф і голод в наділ нам припали. Бо смерть, мов пес голодний, йде за нами. Обдерті клуні нам приютом стали, Сніги холодні стали нам гробами». Яків Невестюк — непересічна особистість. Він коли-не-коли зринає на овиді нашої національної історії як письменник-драматург, поет, етнограф, громадсько-політичний діяч. Народився він 1 січня 1868 року у сім’ї городенківського службовця. Але як лікар практикував до кінця життя на Гуцульщині — у Жабйому (нині Верховина), де й помер. Доктор медицини, колишній керівник медичного відділу Всеукраїнської академії наук (ВУАН) Василь Плюш у своїй праці «Українські поети-лікарі», опублікованій на еміграції в Лондоні 1965 року, зазначав, що Яків Невестюк «...народився року 1868, коли помер — невідомо». Деякі історики датою смерті лікаря-поета вказують 1934 рік, а відомий прикарпатський історик-краєзнавець ігор Пелипейко у своєму довіднику «Гуцульщина в літературі» рік смерті Якова Невестюка подав 1939-й, до речі, без дня і місяця. і небезпідставно: після «золотого» вересня 1939 року на Прикарпатті, як і по всій Західній Україні, прокотилася хвиля московсько-більшовицьких репресій і виселень до Сибіру і Казахстану свідомого українства. Під ті «жорна» міг потрапити і лікар-письменник Яків Невестюк. ...Навчався Яків Невестюк у Городенці (у роках 1874—1879), у Коломийській гімназії (у 1879—1887 рр.), у Краківському університеті (1887—1894 рр.). Його «краківський» період навчання пов’язаний з активною діяльністю серед українського студентства. Тут він разом зі своїм приятелем Василем Стефаником організував українське студентське братство «Академічна громада», впродовж кількох років він був його головою. Згодом в одному з листів до Левка Бачинського про Якова Невестюка Василь Стефаник згадував: «За Невестюком дуже мені банно, ото душа була! Гай! Гай! Чи бачив — єсь ся з ним?». Востаннє він згадував про Я. Невестюка в листі від 2 березня 1896 року до Михайла Павлика. Ще за студентських років Яків Невестюк прилучився до Русько-Української Радикальної партії. Як її діяльний член згодом співпрацював з друкованим органом радикалів — громадсько-політичним двотижневиком «Народ», що видавався у Коломиї і Львові в 1880—1895 роках. Часопис редагували Михайло Павлик та іван Франко. На його сторінках, до речі, друкувалися Євген Левицький, Северин Данилович, В’ячеслав Будзиновський, Михайло Драгоманов. Яків Невестюк підтримував з ними творчі зв‘язки. Більше того: радикал-соціаліст Яків Невестюк займається перевезенням до Росії через австрійсько-російський кордон видань радикальної партії та іншої літератури. Тож за перевезення близько 30 видань соціалістичного спрямування, що підбурювали «до бунту і скинення верховної влади», у травні 1892 року на кордоні у Волочиську був заарештований російською жандармерією. Під слідством перебував у Києві п’ять місяців, а шестимісячне ув‘язнення — в одиночній камері в Санкт-Петербурзі. Цю пригодницько-в’язничу «одісею» Яків Невестюк описав у своїй повісті «Спомин з моєї пригоди в Росії». ...20 січня 1894 р. Яків Невестюк отримав ступінь доктора всіх медичних наук. Медичну практику розпочав у Мостах Великих, а невдовзі перебрався до Жабйого. Він надає медичну допомогу іванові Франку і Михайлові Коцюбинському, які побували на Гуцульщині, листується з ними, займається письменницькими справами. На прохання І. Франка Яків Невестюк збирає фольклорно-етнографічні матеріали, пише низку статей на медичну і культурно-освітню тематику, які друкує, зокрема, в літературному часописі «Життя і Слово». А разом з відомим медиком М. Олійником працює над українським словником медичних термінів. Володимир Морозюк | 
