Живучи в сучасному Івано-Франківську, за потоком щоденних справ втрачаєш відчуття власної дотичності до глибини історії свого краю. Але коли відкриваєш для себе, що у колишній вчительській семінарії сестер василіянок, повз яку ходиш щодня, у 30-х роках минулого століття навчалася твоя прабабуся, а у 20-х — викладав ще один видатний член родини, починаєш відчувати свою причетність до цього живого ланцюга. Тим більше, що дізнаєшся про це з матеріалів історико-етнографічного музею Опілля «Берегиня», який створено завдяки ентузіазму рідної бабусі — Тамари Гусар. Вона протягом десятків років також навчала учнів у Бурштинському енергетичному коледжі та одночасно збирала колекцію експонатів про історію і культуру нашого краю. Ось і цього разу, звернувши в музеї увагу на динамічну композицію картини «Аркан» Юліана Крайківського, почула від бабусі (вона також походить із Крайківських) розповідь про талановитого художника, на долі якого відобразилися складні геополітичні реалії буремного ХХ століття.
Юліан Крайківський народився 10 серпня 1892 року в селі Різдвянах Галицького району. Батьки-селяни за всяку ціну прагнули дати синові освіту, тому віддали його до Української коломийської гімназії, яка була на той час одним із осередків формування української еліти в Галичині. Як пише авторка дослідження про гімназію Мирослава Кочержук, уже через кілька років багатогранного навчання такі, як Юліан Крайківський, вчорашні сільські хлопчаки, цитували в оригіналі класиків світової літератури, виступали з рефератами українською, польською чи німецькою мовою на засіданнях літературного або наукового гуртка, дискутували, відстоюючи власну точку зору. У них з’являлися шляхетність, ерудиція, особлива мова й вміння триматись перед великою аудиторією, інтелігентність та почуття власної гідності.
У гімназії яскраво виявився мистецький хист Юліана. Хоча гімназійний курс рисунка і малярства був доволі обмежений, він вдосконалював техніку, звіряючи свої роботи із репродукціями видатних художників минулих епох. Вже досить майстерні ранні роботи «Гуцульська ідилія» та «Пастухи при ватрі» засвідчили про його особливий потяг до гуцульської тематики, який не згасне протягом усього життя. Ю. Крайківський вирішує стати професійним художником і вступає до Віденської академії мистецтв на відділ малярства. Слід зазначити, що прагнення галичан до здобування фахової освіти в найважливіших центрах європейської науки було провідною тенденцією того часу. Чимало майбутніх вчених, художників, музикантів, літераторів із Західної України ввібрали в Європі найкращі здобутки освіти, щоб згодом на рідних теренах, незважаючи на доволі несприятливі соціальні та політичні передумови, зробити вагомий внесок у розвиток національної культури і тим самим піднести її до рівня загальноєвропейських цінностей.
Гортаючи в музеї сторінки журнальних публікацій, роздивляючись фотографії та листівки, я пізнавала історію життя і творчості митця, який, як і багато інших представників тогочасної української інтелігенції, не залишився осторонь визвольної боротьби і добровільно став до лав УГА, пройшов крізь горнило трагічних подій. Чи не так само й нині добровольцями в АТО ідуть наші найкращі друзі, студенти, митці, програмісти, підприємці...
Згодом Ю. Крайківський оформив двотомник «Українські Січові Стрільці» і «Пропам’ятну книгу УГА», а свої відчуття від буремних походів та спогади про гіркоту втрат передав у полотнах «Пісня рекрутів», «Могила незнаного вояка», «Смерть мрії», «ілюзія» та інші. Визначною мистецькою подією 1919 р. стала влаштована в залах Національного музею у Львові «Виставка сучасного малярства Галицької волости». Картини молодого митця Ю. Крайківського «Аркан», «Опришки» і «Мені тринадцятий минало» було виставлено поруч із творами прославлених художників К. Устияновича, І. Труша, М. івасюка, О. Новаківського, М. Сосенка, О. Куриласа, А. Манастирського.
Здобувши в Краківському університеті диплом вчителя, Ю. Крайківський певний час працює вчителем малювання в Учительській семінарії сестер василіянок у Станиславові та в українській школі в Рогатині. Любов до педагогічної праці яскраво виявилася в його непересічних ілюстраціях до журналу «Світ дитини» (видавець М. Таранько), малюнки допомагали галицьким малюкам краще пізнавати природу рідного краю, поринати в чудову країну української казки.
- плідним став 1936 рік, коли Крайківський створив 16 картин на тему Гуцульщини. Серед найкращих полотен цього циклу — «Аркан», «Гуцульська церква», «Довбуш», «Прачка», «Ніч в Карпатах» та інші. По містах і селах Галичини широкого розповсюдження в репродукціях набула алегорична композиція портрета Василя Стефаника в оточенні персонажів з його новел. Молодший товариш Юліана художник іван Кейван писав про неї: «Глибока задума на чолі великого письменника, на устах і в очах в’ється сум і терпіння мільйонів українського селянства, що їх долю так по-мистецьки і так болюче змалював Стефаник».
Період першої більшовицької та німецької окупацій Ю. Крайківський перебув у Рогатині, де працював вчителем малювання. А в 1944-му, коли до Галичини знову наблизились радянські війська, виїхав із сім’єю до Австрії у м. Грац. Цей крок, очевидно, врятував його, колишнього січового стрільця та автора патріотичних мистецьких творів, від неминучих репресій. У нашій родині передається від старшого покоління страшна історія трагічної загибелі Юліанового рідного брата Левка (так само активного українського патріота): його хату в с. Різдвянах розстріляв прямим влученням радянський танк, господаря вбили, а сина-підлітка примусили зняти з мертвого батька одежу і в залитому батьковою кров’ю одязі забрали до тюрми, а далі — на Сибір. Така ж доля могла спіткати і Юліана з родиною.
В Австрії, незважаючи на важкі умови, Ю. Крайківський очолює українське мистецьке об’єднання, пише темперою новий варіант «Аркана», розпочинає роботу над композицією «Гагілки». 1948 року родина Крайківських отримує дозвіл на в’їзд до Канади. В м. Едмонтоні Ю. Крайківський багато років працював звичайним малярем, але не покидав мистецтво, тому вже 1948 р. взяв участь у «Еdmonton Exhibition» як перший і єдиний з українських митців і за картину «Аркан» отримав найвищу нагороду. То була епохальна подія, тому Юліана Крайківського по праву вважають піонером українського мистецтва в Західній Канаді.
Протягом подальших років життя в Едмонтоні Ю. Крайківський для оформлення місцевої філії Українського національного об’єднання (УНО) виконав масштабну композицію «Чортківська офензива — атака кавалерії УГА в 1919 р.», закінчив побутову композицію «Гагілки», написав експресивну картину на тему українського фольклору «Українська романтика», а також відтворив зразок української архітектури у роботі «Собор Мазепи в Києві». Переймаючись долею земляків на Батьківщині, у роботах «Колективізація» та «УССР» передав тему злочинних дій більшовизму на українській землі, створив проект пам’ятника Т. Шевченка у Вінніпезі. Працював він і в жанрі портрета, написав зокрема портрет дочки Оксани, портрети Тараса Шевченка, Наталії Кобринської, Андрія Мельника, Ольги Басараб, Степана Бандери.
В останні роки життя Ю. Крайківський створив серію різдвяних листівок на козацькі й гуцульські теми, що мали великий успіх у репродукціях. Його твори виставляли на різноманітних виставках у Саскатуні, Монреалі, Детройті, Філадельфії тощо.
Помер Юліан Крайківський 14 вересня 1975 р. в Едмонтоні, там його і поховано. Посмертна виставка у 1976-му, де було зібрано понад 50 робіт митця, ще раз засвідчила широту творчих задумів автора і вправну руку художника. Вимушено покинувши рідну землю, далеко за океаном Ю. Крайківський своїм мистецтвом звеличував красу та історію України, яку до кінця життя свято любив. Пам’ять про таку людину закликає і нас, молодих українців, брати відповідальність за себе та свою Вітчизну, працювати і творити для неї.
Ольга СЕМЕНЮК.
Студентка 2-го курсу факультету іноземних мов
Прикарпатського університету ім. В. Стефаника |
