Андрій Шутяк придбав на одному з інтернет-аукціонів проєкт найстарішої школи міста, відомої як червона. Нині це ЗОШ І-ІІІ ступенів №1.

У блозі на сайті «Вікон» Ян Чарнецький висловив припущення, що архітектором найстарішої школи Калуша міг бути відомий Юліуш Гохбергер:

«Сучасний вигляд найбільш престижна /як нині сказали б/ калуська школа набула в 1883 році. Саме того року в усіх середніх та великих містах Галичини були збудовані німецькі школи з червоної, нетинькованої цегли в аркадовому, неоготичному стилі, якому притаманні високі готичні фронтони. Автором проєкту, як на мене, був львів’янин Юліуш Гохбергер. Він обіймав посаду, що тепер зветься головний архітектор Львова. "Сестрою" калуської червоної школи є львівська школа, тепер — із польською мовою навчання, імені Святої Марії Магдалини, «Магдуся», на вул. Степана Бандери.

Старі фото столітньої давнини переконують, що львівська та калуська школи були виконані за проєктом одного архітектора. Хоча в переліку найвідоміших робіт Юліуша Гохбергера (16. 05. 1840, Познань – 05. 04. 1905, Львів, Личаківський цвинтар) калуська червона школа чомусь відсутня. Можливо, школу проєктував один з поки невідомих учнів пана Юліуша».

До редакції звернувся калушанин Андрій Шутяк, у колекції якого є проєкт школи №1. У документі чітко вказано, що архітектор будівлі — львівський архітектор і педагог Тадеуш Вацлав Мюнніх. Історичний документ калушанин придбав на одному з інтернет-аукціонів.

У проєкті школи чітко вказано автора — Тадеуш Вацлав Мюнніх

За інформацією з Вікіпедії, Тадеуш Вацлав Мюнніх (Tadeusz Wacław Münnich; 1861 Краків — 5 липня 1900 Львів) — львівський архітектор, педагог, який розробив ряд типових проєктів народних шкіл у Галичині. Присвятив цій темі публікації у журналі «Czasopismo Techniczne».

Народився 1861 року в Кракові. Там же закінчив реальну школу. Здобував архітектурну освіту у Відні. 1885 року закінчив також Львівську політехніку. Працював в архітектурному бюро Івана Левинського, де виконав проекти будівництва та реконструкції великої кількості будівель у Львові та Галичині. Від 1888 року працював у Краківській промисловій школі, як асистент, пізніше — як асистент професора будівництва. Від 1891 року — асистент кафедри архітектури Львівської політехніки. Працював викладачем у львівській Державній промисловій школі, від 1894 року — професор. Технічний референт Шкільної ради. 1891 року нагороджений срібною медаллю за заслуги в організації львівської виставки будівельної промисловості. Член Політехнічного товариства у Львові у 1877–1889 та 1891–1900 роках. Упродовж 1898–1899 років входив до його правління. У 1898–1900 роках був членом редакції друкованого органу товариства — журналу «Czasopismo Techniczne», де надрукував низку власних статей. Кілька публікацій вийшли також у варшавському часописі «Przegląd Techniczny». У серпні 1899 року виїздив у відрядження до Чехії, Німеччини та Швейцарії, де вивчав досвід будівництва шкільних споруд.

5 липня 1900 року у Львові вчинив самогубство. Причиною ймовірно був тяжкий психічний стан, у якому перебував протягом останнього часу через хворобу очей. Похований на Личаківському цвинтарі. По собі залишив вдову і трьох дітей.

Архітектор отримав бронзову медаль львівської Гігієнічно-промислової виставки за проєкт вілли (1880)

Спільно з Іваном Левинським керував перебудовою костелу Івана Хрестителя у Львові за проєктом Юліана Захаревича (1886 — 1889). Також серед робіт Тадеуша Вацлава Мюнніха:

- Перебудова старого будинку на віллу Масловських у Львові на вулиці Дорошенка, 73 (1888).
- Дерев'яна брама із крилами для кас на виставці будівельної промисловості у Львові (1891, виконано фірмою Крикевича і Гробоні).
- Перебудова вілли Адамських на житловий будинок на вулиці Лепкого, 20 у Львові (1897).
- Садиби у Новому Селі і Барилові.
- Проєкти церков для В'язовниці та Ришкової Волі (обидва села — в Ярославському повіті).
- Неоготичний вівтар костелу в Жолині Ланьцутського повіту.

Шестикласна Народна школа в Калуші містила жіноче та чоловіче відділення. Головний фасад симетричний. У центрі будівлі були розташовані входи до обох шкіл. Набір приміщень для кожного відділення складався з восьмми класних кімнат (одного класу на 40 учнів та одного на 60; двох навчальних приміщень для 50 і трьох для 80 учнів); аудиторії «для релігії»; канцелярії та санвузлів на обох поверхах у кожному крилі.

Частина першого поверху у флангових частинах дворового фасаду була відведена під помешкання керівників. У правій, жіночій частині будівлі, — двокімнатне, у лівій — трикімнатне житло керівника чоловічого відділення та, за сумісництвом, директора всієї школи.

У підвалі, окрім господарських приміщень, під помешканням керівника жіночої школи розташовані загальна кухня і кімната вахтера школи.

Перекриття над підвалом — цегляні склепіння. Висота софіту в класних кімнатах сягала 4 метрів, у житловій частині, а також шкільних санвузлах та допоміжних приміщеннях — 3,2 метра.