«Серед володарів чудового дару, що підкоряв серця шанувальників оперного мистецтва, є світової слави українські співаки Олександр Мишуга, Соломія Крушельницька, Модест Менцинський, Іра Маланюк». Микола Колесса.
Іра Маланюк, чиє ім’я присвоєно Івано-Франківській обласній філармонії, народилась 29 січня 1919 року в м. Станиславові (нині — Івано-Франківськ). Почесний професор Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка (1998 р.). Ще за життя (від 2000 року) була почесним членом Івано-Франківського Товариства Ріхарда Вагнера (Міжнародна спільнота Вагнерівських товариств).
За своїми походженням, мистецькою славою Іра Маланюк є постаттю унікальною. По матері вона — прямий нащадок французького герцога фон Гіза, який в революційні часи (1792 р.) емігрував до Австрії, де взяв прізвище фон Кісс. Дід — Олександр-Мар’ян Жуковський родом з с. Глушкова, що біля Городенки. Бабуня — Габріеля фон Ключаріч (Відень). У 30-х роках минулого століття Іра Маланюк жила у будинку батьків (тепер — вул. Грушевського, 17), де батько Осип Маланюк мав приватну лікарську практику. Велика Соломія Крушельницька — її тітка.
Майбутня оперна діва навчалась в українській приватній школі імені М. Шашкевича та два роки — в українській жіночій гімназії. Захоплення музикою і вокальні дані привели її до консерваторії при Польському музичному товаристві ім. С. Монюшка у Станиславові. А далі було навчання у знаменитих Адама Дідури (Львів, 1937—1939 рр.), Анни Бар-Мільденбург (Відень, 1944 р.). Удосконалювала майстерність у «Моцартеумі» (Зальцбург, літо 1944 р.).
Її гастрольна діяльність охопила фактично всі найбільші оперні сцени Європи. Солістка оперних театрів Львова (1940—1944 рр.), Граца (1945—1947 рр.), Цюріха (1947—1952 рр.), Мюнхена (1952—1970 рр.), Відня (1956—1974 рр.).
На Вагнерівському фестивалі в 1951 році врятувала оперу «Перстень Нібелунгів» під орудою Герберта фон Караяна, бо за три години вивчила незнайому партію Фріки і замінила співачку, яка захворіла. Тріумфальний виступ Іри Маланюк почули в прямій трансляції єврорадіо. З того часу розпочинається, як писав С. Павлишин, «світова слава Примадонни». Вона співала під батутою великих диригентів: Фуртвенглєра, Герберта фон Караяна, Дімітрі Мітропульоса, Бруно Вальтера та ін. Її партнерами на сцені були провідні співаки, а саме: Маріо дель Монако, Джузеппе ді Стефано, Марта Мьодль, Марія Чеботарі...
Внесок іри Маланюк у вокальну педагогіку та навчання співу високо цінують в Австрії. Її було запрошено до почесного комітету Товариства приятелів музичних закладів у Відні. Нагороджена «Почесним хрестом знання і мистецтва» (1965 р.). 70-річчя великої співачки відзначали у пресі статтями і спогадами, особливо тепло її вітали у Граці. Ось фрагмент статті з «Wochenpost» за 2 березня 1989 року під назвою «Незабутній Керубіно. Іра Маланюк святкувала своє 70-річчя»: «Велика дама музики недавно обходила 70-річчя свого народження. Іра Маланюк — гість всіх великих оперних сцен, «Каммерзенрерін» Мюнхенської і Віденської державних опер, нагороджена численними почесними відзнаками, протягом кільканадцяти років — професор інтерпретації пісень у Грацькій вищій музичній школі» (титул каммерзенгерін — це найвище відзначення для вокалістів у Німеччині та Австрії. — Ред.). У 1990 р. співачка за власні кошти запровадила стипендіальний фонд для найкращих випускників камерного співу Вищої музичної школи в м. Граці.
Протягом 1994—2002 рр. Іра Маланюк побувала у Львові, Івано-Франківську, Коломиї. Жителі с. Глушкова радісно вітали її біля церкви, де на меморіальній дошці викарбувано ім’я її прадіда, який давав гроші на будівництво храму. Всією громадою молились біля родинного гробівця, де поховані предки примадонни — Жуковські, Могильницькі. Знаменно, що презентація її мемуарів «Іра Маланюк. Голос серця» відбулася 22 травня 2002 року в місті дитинства і юності, в залі обласної філармонії. Здобувши світову славу, «Королева опери» завжди наголошувала: «Я — українка з Галичини». Презентуючи видання, редактор, голова Львівського Товариства Ріхарда Вагнера Богдан Котюк зауважив: «...ми маємо нагоду спілкуватися з живою історією світової опери ХХ століття. Книжка є справжньою енциклопедією цього періоду в європейській музичній культурі».
Про життя на оперній сцені, про події й людей, з якими звела її мистецька кар’єра, Іра Маланюк розповідає «голосом серця» в «Автобіографії співачки». Ця книжка вийшла у світ в рік її 80-ліття в Австрії і розрахована на німецькомовного читача. У ній знаходимо екскурси в історичне минуле України, пояснення суті політичних, релігійних та мовних утисків. Щирому бажанню Іри Маланюк поділитися спогадами з читачем рідною українською мовою посприяло Львівське Товариство Ріхарда Вагнера. Прикметно, що в передмові вона звертається до нас: «...тішуся з кожної можливості поділитися своїми думками з цінителями оперного мистецтва. Понад усе, що відтепер мій «голос серця» заговорить рідною мовою...».
Спів та сценічна гра завжди були для неї змістом життя, вона була одержима думкою співати і промовляти до людей своїм співом. Юнацькі роки принесли їй стільки горя, що молодим людям сьогодні це важко уявити. Іра Маланюк так про це писала: «Не тільки мій розтерзаний народ, українці, а й багато мільйонів людей у тридцяті та сорокові роки століття, що, власне, завершується, зазнали тяжких злигоднів. Нема таких слів, щоб описати. Кожен, хто зумів врятувати свою долю і не впав жертвою, заслуговує поваги й захоплення... У перші повоєнні роки всі ми зрозуміли, як нам бракує музики і як неможливе перетворюється у можливе завдяки тому, що люди мають великий потяг до мистецтва й краси. А як у ті «чорні» часи постраждали науковці! (Їх було багато в моїй родині). У чужих країнах їх диплом про освіту не визнавали, потрібна була нострифікація. А мені тільки дорікали: «Тобі треба лише рота розкрити, як вже маєш гроші!». Скільки праці, дисципліни й труднощів за цим криється, не всі можуть зрозуміти... Але Господь наділив мене тим єдиним, що я хотіла мати в житті — голосом серця».
«Одна з найкращих Кармен сьогоднішньої Європи — це Іра Маланюк, українська співачка», «Нова Венера, яка прийшла з України» і стала «однією з найвизначніших артисток», «найбільших співачок континенту», «справжня Примадонна», «яка належить до найкращих у міжнародному сузір’ї» і є серед «шести найбільших у світі виконавців вагнерівських опер». Ось такі свідчення музичних критиків середини ХХ ст. з різних країн світу, і стосуються вони автора книги «Голос серця» Іри Маланюк. Виконавиця мецо-сопранових, альтових партій сценічного та концертного репертуару, а саме: понад 85 оперних ролей, більше 50 кантатно-ораторійних партій, величезної кількості окремих арій, пісень і романсів композиторів різних стилів. «Співачка мальовничої шляхетності», «співоча краса і полум’я», «співачка, яка захоплює вже самою своєю появою і перекидає золотий міст від альта до мецо» — так поцінували її творчість швейцарські критики.
Зауважимо, патріотизм Іри Маланюк спеціально підкреслюється в українському часописі Аргентини («Овид», жовтень, 1952 р.) під час блискучих виступів у знаменитому театрі «Кольон» Буенос-Айреса, а ще — Доробелла в опері В. А. Моцарта «Так поступають всі» та Іродіада із «Сальоме» Р. Штрауса. В емігрантському середовищі її гастролі залишилися незабутньою подією, святом мистецтва. Місцеві українці влаштували на честь співачки вечір-зустріч, де вона захопила всіх своїм виглядом і поведінкою, своєю щирою натурою. Наприклад, кореспондент Юрій Тис пише, що вона «...великого смаку жінка, скромна і шляхетна... Ця славна артистка так по-жіночому захоплювалася вишивками, гуцульськими різьбами та виробами». А далі, з її слів додає: «...як буду виступати, то, очевидно, ніколи не забуду також про український репертуар. Хочу служити Україні тим, чим можу: буду співати для неї і про неї! Але мушу ще дуже багато працювати над собою, мушу і буду!». Стаття завершується побажаннями ірі Маланюк «закінчити свою кар’єру блискучими виступами в операх вільного Києва і Львова».
У співі Іра Маланюк завжди висловлювала саму себе, своє найглибше єство і завжди була природною. Співачка підкреслювала величезну роль інтуїції для інтерпретації солоспівів у виконавській майстерності, здобутої у педагогів найвищого рангу, які розвинули цей Божий дар. Про неї писали: «Багато допомагала винесена з родинного дому культура, вроджена інтелігентність, здобута освіта, хоча протягом творчого життя вивчала нові іноземні мови, постійно розширювала свій світогляд інтенсивним читанням. Ці всі якості намагалася передати своїм студентам».
До речі, в архіві співачки є книга формату нотного альбому з таким написом: «Професор вищої школи, «Каммерзенрерін» Іра Маланюк, клас інтерпретації пісень у Вищій школі музики і сценічного мистецтва в граці 1970—1989 рр.». Безперечно, це зразок для кожного навчального закладу пошановування своїх колег, які йдуть на заслужений відпочинок.
У цьому підсумку праці професора надзвичайно широко описана педагогічна діяльність, а програми концертів і дипломних іспитів студентів її класу засвідчують стильовий діапазон виконуваних авторів — від бароко до сучасності. Варто зазначити, що вона навчала не оперного, а камерного співу. Власне, виконання пісень, романсів, витонченої інтимної лірики, як наголошується у книжці, «вимагає великого співацького досвіду, культури, ерудиції, знання психології. Іра Маланюк цими всіма якостями володіла у найвищій мірі та мала ще підхід, ключ до людського розуму й душі, педагогічний хист передавати свої знання, вміння учням. Крім поточного навчання проводила семінари інтерпретації камерного репертуару».
З інтерв’ю Крістіану Персі для його книжки «Віденська опера» (Зальцбург, 1986 р.): «Велика, багаторічна, відома всьому світові кар’єра, яка відтепер знайшла своє продовження у педагогічній діяльності — професор з фаху камерного виконання в Граці. Ми, критики, очевидно, змушені інколи бути песимістами. Оптимізм Іри Маланюк щодо молодих талантів, яким вона заразила мене, вплинув справді благотворно». А далі продовжує І. Маланюк: «Хто працює з молодими митцями й постійно має перед очима їхній великий талант, той не може співати в унісон у хорі песимістів, які кожного разу переконують нас, що мистецтво співу померло з попередньою генерацією».
Нагадаємо: 22 травня 2002 року в залі обласної філармонії нашу землячку вітав симфонічний оркестр Івано-Франківського музичного училища імені Д. Січинського (диригент А. Дейчаківський) увертюрою Миколи Лисенка до опери «Тарас Бульба». із сольними номерами виступили Олег Мороз, Максим і Надя Федики, Ліля Бережна, Юрій Сич, Христина Томенчук, Андрій Крещенський. На закінчення концерту-презентації успішно прозвучав Концерт Д. Гершвіна (соліст Владислав Пірус) у супроводі Муніципального естрадного оркестру (диригент Валерій Чикирис). А на прес-конференції (23 травня 2002 р.) щонайкращих відгуків заслужили від «Королеви опери» учасники концерту класичної музики в обласній філармонії, що став продовженням презентації книжки «Іра Маланюк. Голос серця». Знаменитість, яка слухала європейських виконавців найвищого рівня, про франківських зовсім юних та професійних музикантів на запитання журналістів про враження від виконавців відповіла: «Вони грали просто чудово!». і грали саме на тій сцені, де колись 16-річна Іра Маланюк пробувала свій голос. Своє життєве кредо велика співачка висловила так: «Мені снилося, що життя — радість. Я пробудилася і зрозуміла — це обов’язок. Я почала працювати і ось — обов’язок став радістю!».
З великим успіхом (18—21.04.2007 р.) в Івано-Франківську відбувся I Всеукраїнський конкурс молодих вокалістів Іри Маланюк. З палкими побажаннями звернулась до учасників кандидат педагогічних наук, заслужений працівник культури України, доцент інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, секретар оргкомітету та журі конкурсу, тепер доктор мистецтвознавства, професор, громадський діяч Ганна Карась: «Хочеться побажати молодим співакам — учасникам конкурсу, щоб ці дві домінанти «обов’язок і радість» нашої великої землячки супроводжували їх творче життя».
Таким чином, для здібної молоді важливим є сам приклад творчого і тернистого шляху «українки з Галичини», яка дійшла до вершин світового визнання талантом і величезним зусиллям волі у постійній наполегливій праці. Як слушно зауважив композитор, маестро хорового диригування Микола Колесса: «Кожен митець проходить свій творчий шлях, але любов до музики, відданість високим ідеалам єднає та зближує нас, навіть якщо розділяють відстань і час».
Тетяна КАЗАРЦЕВА |
