Продовжуємо добру традицію робити новорічні подарунки любителям історії Станиславова / Івано-Франківська. Ця стаття не має нічого спільного із сумнозвісним КДБ. У заголовку — абревіатура, яка розшифровується як «Каталог Головатого-Бондарева». Що воно таке? Зараз розкажемо. Назви вулиць постійно змінюються і це створює певні незручності. Береш, скажімо, до рук австрійську поштівку з вулицею Словацького. Одразу виникає запитання — де це? Є кілька довідників вулиць Івано-Франківська. Але там за алфавітом ідуть лише українські вулиці. Отже, аби знайти сучасний аналог Словацького, необхідно перелопатити майже увесь список, поки дізнаєшся, що нині це Тарнавського. Для спрощення ідентифікації виникла ідея створити електронний каталог усіх вулиць. Її активно підтримав краєзнавець Михайло Головатий.
З чого починаються вулиці У старому Станиславові XVII‑XVIII століть була площа Ринок і дороги на передмістях, які називалися від напрямків — Галицька й Тисменицька. До Лисця вела Вірменська (Мазепи), яку також називали Брукованою. До Опришівців — Каліцька (Коновальця). На початку XVIII століття Потоцькі звели собі дерев’яний позаміський палац, що називався Бельведером. Легко здогадатись, яка вулиця до нього вела. Варто зауважити, що все це були дороги поза межами фортеці. За австріяків почалося нищення фортечних мурів. Історик Грибович у 1847 році нараховує п’ять площ і 26 вулиць, а, крім того, пише, що у Станиславові «є ще багато глухих та безіменних». Тоді ще не називали вулиці на честь видатних особистостей, тому людські імена носили лише плац Франца (цісар) і вулиці: Фердинанда (цісар), Лангенау (військовий губернатор Галичини), Краттерівка (Краттер — міський староста). Решта говорили про мешканців (Вірменська, Руська, Жидівська) чи про розташовані об’єкти (Валова, Божнича, Фарська, Шпитальна). У другий половині ХІХ століття міські артерії починають отримувати імена видатних діячів. Переважно то були поляки. Тоді з’явилися вулиці Голуховського (намісник Галичини), Гротгера (художник), Словацького (поет), Сапіжинська (маршалок польського сейму), Фредри (комедіограф), Собеського (король) і т. п. Євреї також мали свою частку: Мейзельса (варшавський рабин), Берка (герой наполеонівських війн), барона Гірша (меценат). Українських діячів «презентували» лише перший станиславівський єпископ Пелеш і Тарас Шевченко. Багато вулиць просто носили імена власників ґрунтів, по яких проходили — Дзвонковських, Айгенфельда, Дресслера, Котовська, Верта.
Українські гетьмани та польські генерали Період ЗУНР тривав недовго. Але за цей час випустили план міста, який є цілком «українізованим». Бачимо там вулиці Грушевського, Мазепи, Петлюри, Шептицького, Лесі Українки, Сковороди та багатьох інших. Правда, залишились і деякі старі назви — Костюшка, Бельведерська, барона Гірша, Міцкевича. Незабаром українську республіку змінила польська. Багато старих назв повернули, скоро додали й нові. За ними можна вивчати мілітарну історію Другої Речі Посполитої. Так, у місті увіковічнили легіонера Райха, капітана Жвірка, майора Фургальського, полковників Мосціцького і Висоцького, генералів Галлера, Орлич-Дрешера та Желіговського, маршала Пілсудського. Були тут вулиці трьох президентів: американських Вільсона та Гувера, поляка Войцеховського.
Тоталітарні зміни За перших совітів у місті відчувався певний дуалізм. Поруч із вулицями Карла Маркса, Радянською, Пушкіна, Чапаєва та Червоноармійською мирно співіснували Легіонерів, Коллонтая та Кубішталя. Українську культуру представляли Леся Українка, Франко і навіть митрополит Шептицький, який «залишився» ще з польських часів. Зрозуміло, що з часом усі старі назви були б замінені, але совіти не встигли. За німців місто пережило дві хвилі перейменувань. Оголошенням від 25 вересня 1941 року 29 вулиць та площ Станіслава отримали нові назви. Вони давали змогу зрозуміти, хто зараз хазяїн: Гітлера, Германа Герінга, генерала Роммеля, Альфреда Розенберга, доктора Франка (губернатора дистрикту Галичина). Їхню культуру пропагували Ріхард Вагнер, Бетховен, Гете, Кант і Горст Вессель (написав гімн німецьких фашистів). 20 листопада того ж року 93 вулиці перейменували на честь українських діячів. Їхній перелік мало відрізнявся від перейменувань доби ЗУНР та початку незалежності. Вже знайомі нам Хмельницький, Мазепа, Вітовський, Дорошенко, Грушевський, Лепкий та Євген Коновалець. Після повернення Червоної армії вулиці знову перейменовують. У перші повоєнні роки — багато. Хоча деяким вуличкам вдалося зберегти свої «німецькі» прізвища: Відкрита, Токарська, провулок Фортечний. Михайло Головатий підрахував, що за СРСР лише 90 вулиць носили імена українських діячів, а 200 прославляли комуністів, революціонерів, військових і підпільників. Серед останніх була одна «бродяча». Іменем секретаря підпільного станіславського обкому Юхима Безкровного почергово називали сучасні провулок Софіївський, вулиці Тичини й Маланюка.
Вони були першими Українські перейменування в Івано-Франківську почались ще до Незалежності. В одному з перших випусків газети «Галичина» від 13 липня 1990 року повідомлялось про рішення міськради, згідно з яким перейменовувалися вулиці: Тобілевича — Страчених, Соцзмагання — Романа Левицького, Карла Маркса — Михайла Грушевського, площа Урицького — майдан Шептицького. Відтоді пройшло понад 20 років, але перейменування триває досі. Остання вулиця, що змінила назву, це Електрична (тепер Кубійовича). Також місто періодично поповнюється новозаснованими вулицями, крайніми з яких є Хомишина та Лятишевського, що у Пасічній.
Як шукати вулиці? Тепер щодо каталогу. Він містить шість хронологічних розділів. Це доба Незалежності, СРСР, німецька окупація, польський міжвоєнний період, ЗУНР та Австро-Угорщина. Загалом є 635 вулиць. Це разом із селами Микитинці, Крихівці, Вовчинець, Хриплин та Угорники — їх ми не включали. Зробили виняток для Юності та Автолитмашівської. Опришівці приєднали до міста у 1965 році. Тепер це окремий мікрорайон. Всі опришивецькі вулиці позначені скороченням (Опр). У 1958 році до Станіслава також приєднали села Софіївку, Пасічну і Рінь. Територія останньої межує з селом Микитинці, тому на деяких картосхемах їх помилково об’єднують. У нашому випадку колишні Рінські вулиці позначені як (Мик-Рінь). До каталогу увійшли 408 вулиць. Крім того, там подані парки та неіснуючі нині вулиці. Каталог завантажений на сайт «Репортера». Пошук стандартний — Ctrl+F, назва вулиці. Наприклад, вулиця Крука. Теперішню назву вона отримала у 1993 року. За радянщини була Ватутіна (з 1945-го), під німцями — Бетховена, за поляків — Кубішталя (з 1930-го), а до того — Бічна Липова. За часів ЗУНР та Австрії її ще не існувало, тому там прочерк. Якщо вулиця у минулому складалась із кількох менших, то вони йдуть через «+». Коли ми не мали точних даних, як вулиця називалась у якійсь період, то ставили просто — нема інф. До речі, це є першою спробою якось систематизувати усю міську топоніміку. І як кожна перша спроба вона, мабуть, не позбавлена помилок. Якщо будуть зауваження чи доповнення — пишіть. ІВАН БОНДАРЕВ |
