Понад 36 років парохом церкви Різдва Христового УГКЦ у смт. Більшівці Галицького району є о. Василь Завірач. Висвячений на священика у 1980 році, він працював у ті часи, коли доводилося одночасно правити у п’яти храмах. У 1983 році офіційно служив в руській православній церкві, та відважився скласти присягу підпільній УГКЦ. Більшівцівські люди поважають свого пароха, прислухаються до його порад і шанують історію свого храму.

Церква, освячена Андреєм Шептицьким
Більшівці – типове галицьке містечко, засноване ще у 1402 році. Тут жили українці, поляки, євреї. У 1911 році, приміром, греко-католиків було 1670, римо-католиків – 220, інших, переважно іудеїв – 3 тисячі.

В історії селища (слово «містечко» тут і не вживають) були і хвилі розквіту та піднесення, і сумні та трагічні сторінки. Серед найстрашніших – каральна акція 1944 року, коли фашисти палили хати, людей зігнали до церкви, її мали підірвати, щоб загинули всі. Але з Бережан надійшла команда «відмінити», та дещо пізно: 150 осіб тоді загинуло. Пам’ятник жертвам цієї акції стоїть на подвір’ї церкви Різдва Христового УГКЦ в центрі селища.
– Церква наша будована 1905 року, – розповідає о. Василь Завірач, – Попередня дерев’яна церква була дуже знищена, тому люди побудували нову на тому ж подвір'ї. Головним фундатором будівництва став пан Кшечунович. Його маєток стоїть по сьогодні в Більшівцях, там зараз старечий дім.
1906 року церкву освятив митрополит Андрей Шептицький – про це з особливою гордістю розказують люди.
– Дві цікаві ікони на дереві – зображення Ісуса Христа і Матері Божої, за які вірні заплатили 100 золотих (тоді то були великі гроші), – перенесли до нової церкви, – продовжує священик. – Вони зберігаються у нашому храмі по даний час.
Під час Першої світової війни через Більшівці проходив фронт. Тоді церква була зруйнована. Збереглася давня світлина з тих часів, де люди моляться в бараку. Це був 1916 рік. До 1923 року церкву відновили, хоча руйнування були значні.
За словами о. Василя Завірача, тут правили різні священики – «і українського напрямку, і москвофільського». З 1930 по 1944 рік парохом був о. Павло Сваричевський, «страшний москвофіл, все українське ненавидів і українців переслідував».
Після Львівського псевдособору, яким була ліквідована УГКЦ, церква в Більшівцях, як й інші, перейшла в «православіє». У 50-80 роках парохами були різні священики, зокрема о. Роман Ульванський, який був засуджений на 25 років, відсидів 12 років. Вийшовши з тюрми, служив у Більшівцях, хоча в очах тодішньої влади вважався ненадійним.
У 1982 році, коли о. Роман Ульванський пішов на пенсію, священиком у більшівцівську церкву призначили о. Василя Завірача. Так і по сьогоднішній час тут служить. Упродовж 25 років був деканом Галицьким.
За цей час на пожертви вірних кілька разів робили реставрацію церкви – і фасаду, і всередині. Реставрували святилище – зробили художній розпис, реставрували іконостас. В минулому році на відпустове свято з нагоди Покладення Ризи Пресвятої Богородиці у Влахернській церкві в Більшівцях освятили каплицю.
Ініціативи від священика
Тоді ж провели конкурс дитячих малюнків «Пресвята Богородице, спаси нас!» з нагоди 100-літнього ювілею фатімських об’явлень і навіть видали каталог, який презентували у церкві.
– Малювали здебільшого діти молодших класів, – розповідає керівник гуртка образотворчого мистецтва Малої академії народних ремесел, член молодіжної громадської ради Більшівцівської ОТГ Ірина Парахоняк. – Ми спершу думали, що це буде тільки конкурс, зробили виставку Маріїнських малюнків, а згодом з Божою поміччю вдалося знайти спонсорів і видати каталог. Для дітей це було щось особливе – побачити свої роботи і фото у яскравому каталозі.
– Наша церква і наш священик беруть на себе чимало ініціатив, які стосуються життя Більшівців, – розповідає прихожанка Олександра Бойчук. – Кілька років тому заклали Парк пам’яті борцям за незалежність України. Там колись загинули дев’ятеро повстанців. Їх перепоховали, територію почистили, зробили криницю і дитячий майданчик.
Допомагають священику в церковних справах Ігор Величко, Ігор Горбаль, сестриця Надія Семеняк, організувати святкові імпрези допомагають Стефа Сидорук, її донька Ірина Парахоняк. При церкві є хор «двоголосний», репетиції якого нерідко проходять вдома у о. Василя (сам він має гарний голос), є і молодіжний, яким керує директор будинку культури, регент церковного хору Наталія Маслій.
– В минулому році пробували в парку організовувати концерти, коли б одного дня виступали співаки, другого – хори, третього – бандуристи і так далі, – розповідає Наталія. – Добре б такі заходи зробити постійними. Несподіванкою було, коли в цьому році о. Василь запросив на День молоді вихідців з Більшівців, які стали вчителями, лікарями, священиками, ремісниками, фахівцями в інших галузях, щоб привселюдно їх пошанувати. Як сказав тоді: ми знаємо героїв, які померли і рівняємось на них, але потрібно вшановувати і тих, хто просто сумлінно виконує свою роботу, а то у нас величають лише померлих або високопосадовців. Такі заходи згуртовують громаду.
Цьогоріч започаткували свято Марійської пісні на відпустове свято 15 липня. Приїжджали і з інших сіл, які входять в ОТГ. Як і на Різдвяну розколяду. Відроджують гаївки, записуючи давні пісні від старших жінок.
Цікава ініціатива в Більшівцях, про яку повідомили і місцеві, і центральні ЗМІ, стосується сортування сміття.
– Це була ідея отця Василя разом з Володимиром Шереметою з бюро екології, – розповідає Олександра Бойчук. – Створили 11 майданчиків з окремими контейнерами для картону і паперу, для скла, для пет-пляшки. Священик кожної служби нагадував, просив, розказував, як то має бути. Люди помалесеньку вчаться сортувати сміття. Має пройти певний час, щоб люди зрозуміли, що це все наше, рідне, як твій дім, так само село, держава. І треба все берегти, шанувати, дотримуватися чистоти. Ми і так маємо проблеми з екологією (жінка киває у бік Бурштинської ТЕС, яка знаходиться неподалік і наслідки виробничої діяльності якої жителі селища і навколишніх сіл відчувають часто), та і люди нерідко спалюють листя, що шкідливо для здоров’я. Минулого року в селищі провели екологічну ходу.
За перші виручені екологічні кошти висадили 30 яблунь біля церкви, по п’ять біля школи і дитячого садка. В цьому році висадили 70 дерев на горбку.
– До екологічних акцій залучаємо дітей, – додає Ірина Парахоняк. – Бо молодь – це такий ресурс, в який завжди треба вкладати. У мене двоє дітей, вони теж садили сад. Ми тепер разом ходимо дивитися, чи прийнялися дерева, чи ростуть. І вони ніколи їх не зламають. А на Великдень другий рік підряд перед церквою ставили з дітьми «писанкові дерева» – діти самі розмальовували і самі вивішували.
Цього року у Більшівцях до першого причастя йшло 40 дітей. Хоча, з прикрістю зазначають в селищі, багато людей виїхало за кордон у пошуках роботи і навіть називають цифру: близько тисячі. Моляться і за їхнє повернення, і за краще життя в Україні.
А в о. Василя Завірача є мрія: поставити на території храму пам’ятник молитовним борцям підпільної УГКЦ «За волю Церкви й України», вже є проект пам’ятника.
– Це має бути така стела, хрест всередині і ніша, де жінка молиться на колінах на вервиці, – розповідає о. Василь. – Їм ніхто пам’ятника не зробив. А вони молилися, вервечку з рук не випускали – я знаю багатьох таких жінок. Вони випросили в Бога волі для Церкви і для України.

Галина Добош