Василина Зеленчук з Криворівні на Франківщині роками досліджує українські традиції. Цього року жінка з родиною святкуватиме Різдво Христове 25 грудня. Суспільне дізнавалося, як на Гуцульщині колись готувалися до Святвечора, а також довідалося родинний рецепт куті, яку колись готувала прабабуся Василини.

Готуючись до святкової вечері, в гуцульській ґражді Василини Зеленчук насамперед піклуються про тварин, які годують родину. Такі настанови, каже жінка, давала її прабабуся Параска Харук, яка прожила 103 роки.

"Обов'язково під скатертину ставимо сіно і весь вечір там тримаємо. Бо найперше — це худоба, яка нас годує. А тоді вже й готуємо все, що треба, до вечері", — пояснює господиня.

Далі — пшениця. Василина Зеленчук каже, що це — найбагатше їство, адже попри те, що страва пісна, нею розпочинають Святу вечерю.

"Колись давно, пам'ятаю, як сідали до столу, то найстарший в домі дід підкидав до стелі ложку пшениці й робив з неї хрест. Звичайно, зараз такого не роблять. Але тоді вважалося, що першу трапезу потрібно було розпочинати з хреста", — пригадує жінка.

За її словами, колись у селі не родила пшениця, тому її й не висівали. Натомість збіжжя обмінювали у єврейських шинках, яких дорогою від Криворівні до Верховини було 12.

"Прабабця казала: "Треба буженицю поміняти у Мошка на пшеницю — і будеш їсти кутю". Так говорили старі люди", — пригадує Василина Зеленчук.

Хаті, в якій мешкає Василина Зеленчук, — понад 200 років. Приблизно стільки ж, каже господиня, і ступі, яка перейшла їй у спадок.

"Цією ступою користувалися раз у рік перед Святвечором. Колись вона була на пів села. Хлопці встановлювали черги перед хатою, щоб потовкти або, як у нас кажуть, "попіхати" пшеницю", — каже Василина.

Виміняну пшеницю відварювали. До неї обов'язково додавали мед, горіхи та мак.

"Це — все те, що дав Бог, — все від природи. Гуцули не знали про цукор, тому колись майже кожен ґазда використовував більше меду. Додавався тертий у макітрі мак. Перетирали його гарно — аж до білої водички. Тепер в кутю досипають ще родзинки, а раніше цього не робили", — пояснює господиня.

Після додавання усіх інгредієнтів Василина Зеленчук помішує святкову страву та розмірковує про святкування Різдва.

"Зараз дуже дивуюся з того, що люди кажуть, що ми звикли до Різдва 7 січня. Чому не 25 грудня? Нам треба знати, що українці також колись святкували 25 грудня. То вже так сталося, що ми багато років поспіль святкували 7 січня", — каже жінка.

Василина вважає, що під час війни, яку супроводжують страшні події, сідати за стіл разом із росіянами просто недоречно. Такої ж думки, за її словами, і її односельці.

"Ми мали б показати, що разом зі світом. Казати, що це "не на часі" й ми звикли — не личить. Ми вже — не темні люди, як-то колись казали про гуцулів. Ми вже трошки чогось навчені і могли б почитати історію, щоб зрозуміти, що нам з ними не по дорозі. Зараз українці відвойовують свою незалежність, щоб бути окремо. Тому й за стіл разом з мос**ями не сідаймо", — говорить Василина Зеленчук.