Таке по всьому Франківську. Будь-яка вільна площа, особливо в центрі, безжально забудовується. Ця стаття присвячується тим площам, які назавжди зникли з архітектурного обличчя міста. Під вікнами моєї хрущовки почалася будова. Зводять чергове «елітне житло» без подвір’я, майже впритул до сусідніх кам’яниць. Колись там був дитячий майданчик. У дев’яності гойдалки зрізали на лом, а пісок з пісочниці пішов на будову сусідських балконів-погребів. Звісно, там можна відродити сквер, ще є кілька великих дерев, але навіщо? Краще дати можливість заробити забудовнику. У 1980-х роках у Івано-Франківську працювала філія львівського інституту «Укрзахідпроектреставрація». Вони робили фотофіксацію пам’яток архітектури. Збереглось кілька старих фото, які робили реставратори Зеновій Соколовський та Ігор Панчишин. На тих кадрах добре видно площі та скверики, на місці яких тепер «красується» новітня забудова. Почнемо із фото № 1. Автобусна зупинка, дерев’яний паркан, кущі та сходи на задньому плані. Це вулиця Новгородська, навпроти сучасного входу до речового базару. Тепер тут усе заставлено металевими палатками, а ліворуч спорудили торговий центр. І нікого не засмутило, що для цього довелося завалити старовинні каземати. Піднявшись сходами, опиняємось позаду Музею мистецтв Прикарпаття (2). Колись там був один із бастіонів станиславівської фортеці. Пізніше на площі Урицького (Шептицького) зробили приміську автостанцію. Саме тому в кадрі багато автобусів. Праворуч – бетонна конструкція, що дуже змахує на громадський туалет. Сьогодні тут торгові центри, один з яких через потворну форму називають або крематорієм, або гробівцем. А це перехрестя Новгородської та Бельведерської (3). Зараз там споруджують чергову багатоповерхівку яка, м’яко кажучи, не дуже вписується у навколишнє середовище. У вісімдесятих бачимо невеличку площу, із деревами по периметру. У дев’яностих місце обнесли кованою огорожею та влаштували автостоянку. І то був не найгірший варіант. Пройдемо по вулиці Мельничука та побачимо фото № 4. Точніше вже не побачимо, оскільки там уже шурує будова. Прямо під Білою хатою. Років 20 тому у плацику була школа № 9. Потім її розігнали, а в приміщенні почали ремонт, що триває й досі. Є побоювання, що як тільки завершать зводити висотку, аварійну кам’яницю знесуть – для другої черги будівництва. Треба дуже добре знати місто, аби впізнати на цьому фото сучасну вулицю Страчених Націоналістів (5). 30 років тому вона називалась Тобілевича – українського драматурга, більш відомого під псевдонімом Карпенко-Карий. Ліворуч бачимо тильний бік польської кам’яниці, в який міститься популярний у дітей і рибалок магазин «Природа». Далі розташований вагончик, де була взуттєва крамничка. Вона і сьогодні є, але приміщення стало капітальним, з’явився другий поверх. А прямо по курсу видно синагогу, тодішній клуб та актовий зал медінституту. Тепер єврейський храм звідти не побачиш – в середині 2000-х весь парний бік вулиці закрила споруда супермаркету електроніки «Фокстрот». Дещо пізніше навпроти, у тісний проміжок між синагогою та австрійською кам’яницею, примудрились втиснути готель «Під темплем». Будівельний бум початку ХХІ століття завдав істотної шкоди історичному центру Івано-Франківська. На багатьох майданчиках можна було розбити клумби, влаштувати рекреаційні зони чи навіть встановити пам’ятники, під яки тепер так бракує місця. Але доля й дозвільні служби розпорядились інакше. Таких прикладів дуже багато. Значно більше, ніж обсяг цієї статті. Отже, далі буде. Іван Бондарев
|
