У травні цього року івано-франківське історико-краєзнавче об’єднання «Моє місто» проводитиме круглий стіл «Дата і місце заснування Станиславова: аргументи і вигадки», долучитися до якого оргкомітет запрошує науковців, краєзнавців, учителів та просто знавців рідного міста. Завданням круглого столу, як пояснюють його організатори, є намагання окреслити дату появи на терені Прикарпаття його столиці — міста Станиславова. Річ у тім, що в публікаціях дослідників зустрічаються кілька варіантів датування його закладення: 1600 р. (П. Сіреджук), 1611 р. (М. Янко), 1624 р. (Ф. Сярчинський), 1644 р. (П. Сіреджук), 1646 р. (П. Сіреджук), 1649 р. (В. Грабовецький), 1654 р. (М. Балінський, Т. Ліпінський, А. Бельовський, С. Баронч, І. Ступницький), 1656 р. (В. Грабовецький), 1662 р. (диплом про надання мардебурзького права). Коли ж насправді виник Станиславів, достеменно невідомо. «Галичина» пропонує увазі читачів одну з точок зору на проблему дати і місця заснування міста. Як відомо, у 1660 р. шляхтич Станіслав Потоцький передав свою маєтність Заболоття синові Андрієві, який на його місці почав будувати місто і назвав його ім’ям свого сина Станіслава. 7 травня 1662 р. А. Потоцький підписав локаційний привілей, за яким надав селу Заболоттю статус міста з самоврядуванням і судочинством на мардебурзькому праві. Привілей набрав юридичної сили після затвердження 14 серпня 1663 р. у Львові грамотою польського короля Яна Казимира. Зважаючи на заслуги роду Потоцьких, король призначив їхній родовий герб Пиляву у відкритій фортечній брамі гербом міста і постановив, щоб на усіх грамотах міської ради була така печатка. Однак питання про час закладення Станиславова вже тривалий час є дискусійним. У публікаціях істориків, мовознавців, краєзнавців зустрічаються кілька варіантів датування заснування Станиславова. Нагадаємо про них і подамо невеличкі коментарі. Найдавнішу дату наводить у своїй фундаментальній праці «Топонімічний словник-довідник Української РСР» мовознавець М. Янко. Він твердить, що привілей на заснування Станиславова надав у 1611 р. польський король Сирізмунд II шляхтичу Янові Свошовському. Після перевірки джерел з’ясувалося, що львівський підкоморій Я. Свошовський справді у 1611 р. заснував місто, але не Станиславів на Прикарпатті, а Янів на Львівщині, яке в роки радянської влади дістало назву івано-Франкове. Не розібравшись у тонкощах топонімічної плутанини, мовознавець своїм твердженням ввів науковців в оману. Польський краєзнавець Ф. Сярчинський у першій половині ХIX ст. зазначав, що першопочатки міста сягають 1624 р. Влітку того ж року польний коронний гетьман Станіслав Потоцький між двома Бистрицями облюбував собі місце під замок, який нібито став першою будівлею майбутнього міста. На нашу думку, в цій версії є механічна помилка (замість цифри «5» поставлено «2»), оскільки в 1624 р. Ревера Потоцький ще не володів маєтностями у межиріччі Бистриць, та й, зрештою, ще не був ні галицьким старостою, ні тим паче великокоронним гетьманом. Львівський історик П. Сіреджук свого часу вважав, що вперше в історичних джерелах про місто згадується в 1644 р. (виявив у ЦДіА Львова, посилання не наведено). У знайденому ним документі «виданому в містечку Станіславі, в середу на свято Діви Марії 1644 р.» повідомлялося, що шляхтич Стефан Потембський подав касаційний позов на рішення Люблінського трибуналу з приводу грошового спору між ним та старостою теребовлянським Георгієм Балабаном. На основі цієї згадки дослідник стверджував, що теперішній обласний центр виник не на місці села Заболоття, а самостійно біля якогось військового об’єкта. Досить дивним виглядає факт подачі касаційного позову шляхтича з Люблінщини на шляхтича з Теребовлянщини в маловідомому провінційному містечку, а не в місті, де проводилися судові процеси. Критично поставився до твердження П. Сіреджука дослідник Станиславівської фортеці С. Кравцов. Він писав: «У вказаному документі, на мою думку, мова йде про інший Станиславів, що розташовувався поблизу Бродів». Вірогідно автор версії про заснування Станиславова у 1644 р. і сам не повірив своїм доводам, бо через десяток років навів уже інші дати — 1600 і 1646 роки (і знову без посилань на першоджерела). Згадуються в літературі як дати закладення міста 1649 і 1656 роки. Однак брати їх до уваги не можна, оскільки вони не мають посилань на першоджерела. Чимало істориків, що займалися життєписом міста, пишуть про закладення Станиславова Реверою Потоцьким у 1654 р. Спробуємо з’ясувати, звідки з’явилося таке датування заснування міста. Першими цей рік згадують М. Балінський і Т. Ліпінський у своїй відомій праці про міста Галичини (1845). Вони писали: «Близько 1654 р. первісну осаду Заболоття почав перетворювати на місто воєвода київський Станіслав Ревера Потоцький, а син його Андрій, каштелян краківський, чоловік рицарської честі, зміцнив його муром і валами». Автор статті у «Зорі Галицькій» (псевдонім Е. Л.) твердив, що С. Потоцький у 1654 р. йдучи за плугом, визначав місця для ринку, вулиць і церков у новозаснованому місті Станиславові. Відомий етнограф А. Бельовський сумнівається, коли закладено місто (у 1624 р. — за Сярчинським, чи 1654 р. — за М. Балінським і Т. Ліпінським), однак чітко формулює роль Ревери в ході містотворення Станиславова, зазначаючи: «Станіслав Ревера Потоцький, пізніше гетьман великий коронний, на мою думку, перетворив на фортечку вигідне місце в селі своєму, Заболоття званому, що лежить між двома Бистрицями, в одну з яких неподалік Ворона впадає. Почав викладати тут мури, висипати оборонні вали і село перетворювати на місто». Вслід за названими авторами твердження про те, що сільське поселення Заболоття в 1654 р. на місто почав перебудовувати київський воєвода Станіслав Потоцький, повторили С. Баронч (1858), І. Ступницький (1869), Б. Павлевський, П. Ствертня, А. Святковський (1886). Не так категорично про заснування Станіславом Реверою Потоцьким міста вже висловлювалися А. Шарловський (1887) і єзуїт С. Заленський. Перший писав, що Ревера «ѕвирішив (підкреслення З. Ф.) заснувати місто там, де було село Заболоття чи Заболотів, однак зайнятий безперервними війнами, віддалений від дому, не мав часу на реалізацію свого задуму». А другий взагалі розставив усі крапки над «і» в цьому питанні, зробивши дуже важливе і досить правдоподібне припущення: «Для захисту кресів Речі Посполитої і власного майна постановив гетьман у 1654 р. село Заболоття перетворити в укріплене місто, що тоді було назване і довго ще пізніше називалося «гродом (містом) Ревери». Мабуть, був це дерев’яний град на пагорбі (в значенні — огороджене, укріплене поселення), що налічував декілька будинків, захищався палісадом, валом і дерев’яним замочком, посередині мав дерев’яний костьол і таку ж церковцю. Ця дерев’яна фортечка могла вже захищати всю околицю від всякого гультяйства і татар; але від тривалого штурму регулярного турецького війська вберегти не могла і, очевидно, одним із численних тоді татарсько-турецьких загонів була дощенту спалена», — писав С. Заленський. Отож цілком вірогідно, що галицький староста Станіслав Ревера Потоцький, використовуючи службове становище й маючи в своїх руках неабиякий військовий, земельний і фінансовий ресурс, вирішив укріплювати не політико-адміністративний центр краю, яким був у середині ХVII ст. Галич, а одне зі своїх приватних сіл, але юридично ще не закріпив за ним статусу міста. То ж чи варто порушувати питання про давно доведені аксіоми? Зеновій ФЕДУНКІВ |
