Ринкова торгівля в Станиславові початку ХХ ст. велася в основному на Тринітарській площі (нині на цьому місці територія речового ринку «П’ятачок») і на площі Ринок по четвергах і неділях.
Ясь Недопитальський, журналіст «Кур’єра станиславівського», в 1905 році дотепно описав базарні дні у місті: «В торгові дні ви можете спостерігати за різноманітними людськими типажами. Он Іван з Вовчинців, який щотижня везе порося до міста ніби на продаж. Але насправді він їде лише для того, аби випити з кумами по гальбі пива у корчмі «Під золотою рибкою». Порося вартує двадцять злотих ринських, але Іван просить сорок, аби його, боронь Боже, ніхто не купив. Так щочетверга він і порося мандрують до міста і повертаються додому. І таких торговців тут половина.
Обабіч усіх доріг, а найбільше Галицької і Вовчинецької, сидять різні каліки, які виставляють напоказ свої рани та каліцтва і крикливими голосами вимагають милостині. Лікуватися вони не поспішають, бо якщо рани загоються, вони втратять свій дохід, який сягає двадцяти корон у день. Але доводиться їх терпіти, бо в теперішні часи падіння моралі хто ж іще буде молитися за душі померлих.
На тих дорогах також можна зустріти старого лірника, який виграє на лірі різні народні мелодії, а часом він сам є їхнім автором. Він співає пісні про багатія і Лазаря, про Страшний Суд, про злу мачуху і сироту, а слухачі, яких ніколи не бракує, кидають йому дрібні монети, булки чи в’язку цибулі – хто що може. Це той самий лірник, про якого колись писала газета «Новий вік». Начебто після доброго заробітку він запрагнув трохи розкоші й вирушив до Львова. Накупив ковбаси, хліба й у товаристві повій вирушив до ліска за стрийською рогаткою. Але підступні повії не лише відібрали в нього наїдки і гроші, а й украли ліру та залишили в лісі самого. Нарікаючи на жіночу підступність, він повернувся до Станиславова, купив собі нову ліру і далі дає концерти біля залізного мосту, біля вовчинецької рогатки чи біля фігури Матері Божої…».
Підготувала Олена БУЧИК |
