Спекотної літньої днини мешканці нашого міста поспішають до парку, щоб відпочити серед зелені. І на початку ХХ століття міський парк теж залишався найбажанішою оазою прохолоди і спокою.

Про це свідчить допис у газеті «Кур’єр станиславівський» за червень 1904 року, пише Західний кур’єр:

«Вулицями Липовою і Ґолуховського (тепер вул. Шевченка і Чорновола – Авт.) плинуть юрби до міського парку. Рядками йдуть гарненькі панянки та елегантні кавалери. За ними тягнуться батьки, тітки, вуйки і старі кузинки. Серединою вулиці рухаються станиславівські фіакри, приватні екіпажі, велосипедисти та вози з бочками, які скроплюють вулиці. Час від часу, гучно сигналячи, пролітає якийсь автомобіль.

Нарешті входимо до парку. Все тут дихає радістю. Квіти рясніють розмаїттям барв і напувають нас своїми чудовими ароматами. В головній алеї, де стоїть подвійний ряд газових ламп, ходять ті, які прагнуть побачити інших людей і ті, які хочуть, щоб їх побачили. Молоденькі заміжні жінки у шовкових сукнях і капелюшках з перами, вдови, що ніяк не можуть вирішити, чи виходити їм знову заміж, випускники гімназій у циліндрах, що лише тиждень тому отримали свідоцтво зрілості, офіцери, драгуни…

В іншій алеї походжають дві або три дружні родини, які домовилися про спільну прогулянку. Панянки йдуть з панянками, мами з мамами, а за ними шпацерують юнаки з квітками на сюртуках, запнутими в дірку для ґудзика. У вузькій алеї, що веде від тенісного корту до парку Ромашкана, прогулюються самітники. Ще тут під поблажливим оком матусь гуляють молоді пари, що ось-ось мають побратися.

Перед головним павільйоном, де грає військовий оркестр, стоять мами чи няньки з дітьми, а в павільйоні ресторану Гаубенштока вже зібралося строкате товариство, що складається з представників різних соціальних прошарків. Біля восьмої години вечора парк порожніє. Лише подекуди видніються закохані пари, що розмовляють півголосом, а їхня розмова час від часу переривається поцілунком».

Підготувала Олена БУЧИК