На початку ХХ століття дами носили великі капелюшки з багатим декором, і це було великою проблемою для театралів. Адже коли модниця в такому капелюшку сідала у крісло перед іншим глядачем, він не міг насолоджуватися виставою, бо капелюх повністю затуляв сцену.

Як тільки з цим не намагалися боротися! Просили, благали глядачок не вдягати до театру масивні головні убори, публікували оголошення і замітки у пресі. Навіть погрожували виводити жінок у великих капелюхах із театральної зали, повернувши їм гроші за квиток, пише Західний кур’єр.

Але результатів це не давало – вперті модниці все одно «вигулювали» у театрі свої величезні капелюхи, доводячи до відчаю інших глядачів. І тоді завсідники станиславівського театру пішли на хитрість.

Неначе знічев’я вони заводили за спиною дами у капелюху розмову на тему: а ким може бути ця пані? Перебирали різні варіанти і доходили до висновку, що вона, очевидно, служниця. Тому що світській модниці так уже набридли ті громіздкі капелюхи, що вона скористається будь-яким приводом, щоб від них відпочити.

Крім того, вихована дама добре знає, коли і що доречно вдягти. Інша справа знедолена дівчина з села, що приїхала до міста на заробітки.

Служниця рідко має можливість вийти в люди, весь час зайнята брудною роботою. Тож чому дивуватися, що при першій ліпшій нагоді вона вдягає «все найкраще відразу»? Хто знає, коли ще випаде нагода похизуватися тим новим капелюхом, на який вона заощаджувала півроку зі злиденної платні? Бідна, бідна дівчина!

Варто зауважити, що така маленька хитрість діяла набагато краще, ніж усі вмовляння. Почувши, що її назвали служницею, елегантна пані, червона від люті, наступного разу вже не ризикувала прийти до театру у величезному головному уборі.

Підготувала Олена БУЧИК