У давній пресі часом можна прочитати замітки, які неначе писалися сьогодні, а не більш ніж сто років тому.

Так, у лютому 1910 року газета «Кур’єр станиславівський» зазначала, що мешканці міста прагнуть жити так, ніби вони багатші, ніж є насправді, пише Західний кур’єр:

«Ми всі живемо, перевищуючи свої фінансові можливості і витрачаємо забагато. Це слабкість нашого суспільства, адже кожен прагне рівнятися у своїх видатках на іншого, багатшого. Найнижчий урядник хоче жити так як середній, середній як вищий, а підмайстер – як майстер.  Навіть сільський хлоп уже забув про свою звичну скромність і теж хоче бути паном. Кожен говорить: «А хіба я не такий пан як той чи цей?». 

Щоб тебе поважали, щоб уважали за значну людину, треба саме так жити і вбиратися. Суспільна думка – це така вбивча річ, що люди змушені докладати надзвичайних зусиль, щоб хоч трохи піднестися над своїм справжнім рівнем добробуту, здаватися «багатшими». Всі зусилля спрямовані на зовнішню видимість – елегантне вбрання, облаштування вітальні, куди зазвичай запрошують гостей. Комфорт став ідеалом, до якого всі прагнуть – і ті, хто може, і ті, хто не може. Ба більше, наші містяни вже не вдовольняються просто якісними послугами, а очікують від купців, щоб вони облаштовували крамниці з комфортом.

Вони хочуть, щоб перукар обладнав комфортну перукарню, а цукерник –затишну цукерню. Того ж вони чекають і від готелів, ресторанів та інших закладів. І всім байдуже, чи власник кав’ярні або іншого закладу заробляє достатньо, щоб дозволити собі облаштувати такий комфорт, не потрапивши при цьому у боргову яму. Комфорт – це ознака цивілізованості, але у загалом бідному суспільстві він нагадує дорогий плащ, який прикриває нужденне і діряве вбрання».

Підготувала Олена БУЧИК