Перипетії людських доль у воєнний час цілком можуть послужити сюжетами для романів чи кінофільмів.

Про це красномовно свідчить історія біженки з-під Станиславова пані Гаар, яка разом із маленьким синочком Бернардом рятувалася від жахіть війни, адже значна частина міста і його околиць під кінець Першої світової війни перетворилася на руїни.

У 1917 році матір і син виїхали до Чехії й цілком щасливо прибули до цієї країни, але на залізничній станції невеличкого чеського містечка малий непосида кудись побіг і загубився. Пані Гаар у відчаї шукала його, до пошуків долучилася й поліція. Але все було марно – хлопчик неначе у воду впав.

Після закінчення війни, так і не знайшовши сина, жінка повернулася додому. Вона була впевнена, що її дитини вже немає в живих. Але що ж трапилося з хлопчиком? Після нетривалих блукань він потрапив до благодійного закладу єврейської громади, що мешкала в тому містечку. Вихователі закладу опікувалися дитиною, а після війни із супроводом відправили Бернарда до Львова.

Там його прийняв до себе сирітський притулок, де Бернард і виріс. У притулку він отримав освіту й став цілком дорослим і розумним хлопцем. Аж раптом у лютому 1937 року він дізнався, що під Станиславовом мешкає родина Гаарів, зокрема пані Гаар.

Хлопець звернувся за інформацією до місцевої ґміни і дізнався, що справді пані Гаар повернулася додому з Чехії, куди переселилася на час війни, а тепер працює медичною сестрою в єврейському шпиталі в Станиславові. Бернард вирушив до Станиславова і вже невдовзі зустрівся з матір’ю, яку не бачив довгих двадцять років.

Підготувала Олена БУЧИК