У центральній частині Надвірної височіє будівля римо-католицького костелу Успення Пресвятої Богородиці. Це найстарша культова споруда у місті. Поява римо-католицьких храмів у нашому краї пов`язана із занепадом Галицько-Волинської держави і захопленням у ХІV ст. Галичини Польщею. Польські королі роздавали своїм васалам захоплені землі. Ще у ХІV ст. король Владислав дав значні земельні володіння феодальному роду Куропатвів, у т. ч. і на Надвірнянщині. Разом із ними сюди прийшли челядь і дрібна шляхта, яка займала різні адміністративні посади у маєтках та при дворі магната. Ширша польська колонізація відбулася у XV ст. Переселенці із Польщі осідали у містах і містечках краю. З виникненням міста Надвірна (Краснодвір, 1578) тут теж появилося польське населення. Для задоволення їх духовних потреб Куропатва облаштував у Гранчастій вежі Пнівського замку богослужебну каплицю римо-католицького обряду. Населення новозбудованого міста зростало і це спонукало братів Павла і Миколу Куропатвів збудувати у 1599 р. у місті костел Святої Трійці, а в 1609-му у Надвірній заснували римо-католицьку парафію. Наприкінці XVII ст. до неї також належали села Гвізд, Назавизів, Пасічна і Пнів, котрі разом нараховували близько ста віруючих. У 1713 році проведено перебудову святині. За кошти, виділені власницею Делятина і Пнів`я Геленою Белзецькою та її братом Олександром Куропатвою – каноніка і канцлера Львівської катедральної капітули. При костелі у 1716-му відкрили лікарню, кошти на її утримання в сумі 200 флоринів йшли з маєтків у с. Гвізд. Пожежа у місті у 1823 р., очевидно, завдала шкоди святині, тому в 1837-му розпочали відновлювальні роботи. Храм дещо розширили, прибудували до західної частини ризницю. Із середини ХІХ ст. зростає кількість римо-католиків. Це пов`язано з розвитком промисловості у Надвірнянщині. У пошуках праці сюди приїжджали переселенці з Польщі. Вони осідали в Надвірній, Делятині і селах повіту. У 1880 р. у Надвірнянщині проживало 2819 римо-католиків, а в місті Надвірна – 709, через три роки – більше тисячі. Напередодні Першої світової війни римо-католики проживали в усіх селах повіту. Для їх потреб у 1882-му звели великий костел св. Францішка у Делятині. Богослужебні каплиці збудували у Гвозді, Лісній Велесниці, Майдані, Гуті, Назавизові, Пасічні, Рафайлові (нині Бистриця), Стримбі, Лісній Тарновиці та в Зелені. Після Першої світової війни оновили внутрішнє оздоблення костелу у Надвірній і головний вівтар. З ініціативи ксьондза Юзефа Смачняка розпочато розширення святині – з трьох сторін мали добудувати три нефи. Проект розбудови храму розробив львівський архітектор Вавржинець Дайчак. Однак завершити роботи зашкодила війна. Під час німецької окупації ксьондза Ю. Смачняка, очевидно, за підтримку польського підпілля арештувало гестапо й стратило. У другій половині 1944 р. згідно із домовленістю між урядами СРСР і Польщі розпочався виїзд польського населення на історичну батьківщину. За станом на 15 листопада 1944-го з району виїхало 1331 родина (3531 чоловік). Наступного року виїзд поляків продовжувався, після чого надвірнянський костел пустував. У 1947 році районна влада мала намір переобладнати його під районний Будинок культури, але до цього не дійшли і будівлю передали райспоживспілці під склад товарів. У 1991-му храм повернули римо-католицькій громаді міста. Упродовж усього часу існування костелу головною святинею вважався образ Матері Божої Ченстоховської. Її культ був дуже поширений і шанований серед римо-католиків. Вірні, молячись перед образом, прикрашали його дорогоцінними речами. Візитатор (перевіряльник) костелу 1775 року детально описує прикраси образу. Позолочені стрібні шати важили 31 гривню (гривня – 233,8 грама). Корону Богородиці на образі прикрашали перли, дорогоцінне каміння, яких нараховували 300 штук. На короні малого Ісуса – 270. Візитатор описав й інше літургічне начиння. Дарохранительниця, виготовлена у 1754 р. з костельного срібла, важила 9 гривень і 11 лотів (лот – 12,8 грама), позолочена срібна скарбонка із зображенням Богородиці й Євангеліста Івана – 5 гривень 2 лоти. Велика позолочена срібна чаша, подарована храмові Павлом Куропатвою, важила 4 гривні. Подібних, дещо менших, чаш було ще три. Крім головного, костел мав ще чотири бічних вівтарі, які теж мали дорогоцінні прикраси. На жаль, це дорогоцінне літургічне начиння, яке було справжнім витвором сакрального мистецтва, до наших днів не збереглося. Їх забрала австрійська влада під час накладених на місто контрибуцій у 1786, 1807 і 1810 роках. Перша контрибуція проведена за правління австрійського імператора Йосифа ІІ, відомого як цісар-реформатор. Він провів ряд перетворень у державі, скасував особисту залежність селян. Патентом про релігійну толерантність зрівняв у правах духовенство греко-католицьке з римо-католицьким, проголосив свободу віросповідання. Цісар також проводив політику секуляризації (перетворення у державну) церковну і монастирську власність. У зв`язку з цим закривалися монастирі, які не займалися благочинністю. Такої долі зазнав і відомий чоловічий монастир Скит Манявський. Куди поділося вилучене дорогоцінне літургічне начиння не відомо. Можливо, його викупили у держави релігійні громади і воно знаходиться десь у храмах і дотепер. Під час виїзду поляків після Другої світової війни, вони забрали із собою образи і літургічне начиння, яке розійшлося по різних костелах Польщі. Образ Матері Божої Ченстоховської опинився в катедральному костелі Петра і Павла в місті Лєгніца, де осіло багато колишніх надвірнянців. Автор цих рядків, перебуваючи в Польщі, побував у храмі і мав можливість побачити і помолитися перед цією святинею. У 1992 р. з образу зробили копію, яку урочисто передали у 1995-му Надвірнянській громаді та її розмістили у головному вівтарі храму. Рішенням районної ради від 14 листопада 2002 р. костел Успення Пресвятої Богородиці взято на облік як пам`ятку сакральної архітектури. Михайло МАКСИМ`ЮК, відповідальний секретар міськрайонної організації Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, член Національної спілки краєзнавців України | 
