Автори детективів при написанні своїх творів нерідко запозичують факти з реального життя. Так, у творі Агати Кристі «Дванадцять загадкових випадків» один з героїв описував таємничу ситуацію, в якій фігурувала ручка з чорнилом, яке зникало.

Виявляється, використання такого чорнила справді було поширеним у певні історичні періоди. Його найчастіше виготовляли досить примітивним способом. Спиртова настоянка йоду змішувалася з чайною ложкою декстрину (продукт переробки крохмалю). Осад, що утворювався, потім відфільтровували, і отримували темно-синю речовину, яка на вигляд нічим не відрізнялася від звичайного чорнила.

Ще один вид чорнила, яке зникало, виготовляли з водного розчину так званої жовтої кров’яної солі (гексаціаноферрат калію). Але цей метод мав певні недоліки. Написані цим розчином букви зникали швидше, і їх усе ж можна було прочитати, якщо змочити папір хлоридом заліза. Газета «Кур’єр львівський» у 1887 році повідомила, що на галицьких теренах набув широкого розповсюдження новий вид ошуканства.

Галицькі купці часто зверталися до поліції, отримавши векселі від своїх боржників. Спочатку ці документи не викликали жодних підозр, аджебули чітко і правильно заповнені. Але через тиждень-другий чорнило на них повністю зникало, так що не можна вже було побачити ні підпису, ні суми, на яку був виписаний вексель. Газета закликала ділових людей надавати боржникам своє писемне приладдя для заповнення векселів, щоб уникнути прикрих несподіванок.

Олена БУЧИК