Серед тюремних дозорців міжвоєнного Станиславова були доволі незвичні персонажі, які викликали у в’язнів не шанобливий трепет, а радше іронічну посмішку.

Юрій Мозіль, в’язень станиславівської карно-слідчої тюрми у 1933-1934 роках, згадував про дозорця Микитку, який умів рахувати лише до п’яти, пише Західний кур’єр:

«Його рідко висилали проводити вечірній апель (перевірку – Авт.), і він робив це дуже неохоче, бо вмів рахувати лише до п’яти. В одиночних камерах, де сиділи один або два в’язні, Микитка проводив апель правильно. Гірше йому велося в тих камерах, де сиділо більше в’язнів.

Коли відбувався апель, усі в’язні мусили стати в ряд. Дозорець рахував їх і передавав дані канцелярійному урядникові, який заносив їх у спеціальну книгу. Ключник відчиняв двері камери і гукав «Увага!», тоді входив Микитка з секретарем і намагався рахувати. Проте на числі чотири або п’ять він переривав підрахунок і кричав: «Злодію, стій же раз, не крутися, щоб я міг тебе перечислити!». Потім починав підрахунок наново, знову його переривав і кричав, щоб не крутилися і не вертілися.

Врешті-решт питав «А скільки у вас тут в’язнів?». Тоді староста перераховував так, щоб канцелярійний урядник бачив, та подавав кількість в’язнів Микитці. Урядник, уже знаючи, як Микитка рахує, заздалегідь занотовував собі кількість. Микитка ніколи не знав, скільки грошей він отримує за свою службу, а міряв їх своєю шапкою. При виплаті знали, що Микитка не вміє перерахувати свою платню і виплачували йому все дрібними. Микитка з цього був дуже задоволений, бо вважав, що отримує більше за інших».

Підготувала Олена БУЧИК