Якщо уважно вивчати кримінальну хроніку давнього Станиславова, можна знайти багато цікавих збігів. Один із таких збігів у липні 1937 року зауважив журналіст газети «Слово».

Як виявилося, в тому місяці до міської кримінальної хроніки потрапили аж дві станиславівські пані на ім’я Ганна, причому обом з них відверто не пощастило.

Пані Ганна Драбиняк вважалася вдовою військового, який під час Першої світової війни потрапив до російського полону, і більше від нього не було жодних вістей. Тож його згідно зі зверненням дружини визнали загиблим, а пані Драбиняк з 1928 року отримувала фінансову допомогу як удова військового.

Але в 1937 році до владних інституцій дійшла інформація, що чоловік пані Драбиняк живий і навіть неодноразово писав до дружини та намагався знову налагодити з нею стосунки. Живий чоловік – то, звичайно, добре, але ж допомогу втрачати шкода. І пані Драбиняк продовжувала отримувати її далі. Проте їй не пощастило. Чи то лист від чоловіка потрапив не в ті руки, чи то хтось проговорився. Так чи інакше, довелося хитрій жіночці постати перед судом за отримані від держави 20 тис. злотих, на які вона не мала права.

Ще одна станиславівська пані Ганна Джеванова одного погожого липневого дня купила своїм дітям три повітряні кульки. Щоб вони не розліталися, жінка прив’язала їх до своєї хусточки, яку міцно тримала в руці. Але розгулявся сильний вітер, який підхопив кульки і вирвав їх у пані Ганни з руки разом з хусточкою. Кульки піднялися вгору і зникли у невідомому напрямку. Лише тоді жінка згадала, що загорнула в хусточку 150 злотих – немала сума як на тодішні часи. У відчаї пані Ганна кинулася до поліційного відділку, але постерунковий поліцейський не зміг їй нічим допомогти. Бо ж проти кого тут вести слідство, проти вітру? Але ж його штраф платити не примусиш і до в’язниці не посадиш.

Підготувала Олена БУЧИК