Як за Австрії, так і за Другої Речі Посполитої в Станиславові була дуже актуальною проблема сказу у собак. Пси нападали на перехожих і малих дітей, траплялися навіть смертельні випадки.
Міська влада вживала рішучих, хоча й жорстоких заходів. Усіх псів і котів, у яких спостерігалися ознаки хвороби і які контактували з хворими тваринами, безжально забивали.
Проте ці драконівські заходи не дуже допомагали через те, що не всі жителі міста сприймали їх із ентузіазмом. Зокрема професія гицля чи, як тоді казали, ракаря була доволі небезпечною через те, що мешканці нерідко нападали на цих працівників, які намагалися забрати ту чи іншу тварину.
Проте деякі все ж намагалися відкупитися від гицлів. Так, у вересні 1938 року в Окружному суді Станиславова розглядалася справа гицля Антонія Данчина, якого спіймали на хабарі. Він забрав пса, але випустив його на прохання господаря, який дав йому за це 50 кг картоплі. Однак весь ґешефт вийшов на яв і гицля посадили до в’язниці на три місяці і звільнили зі служби.
Ще один гицель Францішек Висоцький постав перед судом у січні 1938 року за крадіжку 15 метрів полотна на суму 37 злотих з двору місцевої жительки Сальки Гальперн. Мабуть, у тієї пані пса не було, тож замість нього гицель забрав тканину, щоб отримати хоч якийсь зиск.
Підготувала Олена БУЧИК |