На початку ХХ століття Станиславів був частиною Австро-Угорської імперії, і судочинство тут здійснювалося згідно з законами цієї держави.

Що найсумніше, тодішнє правосуддя практично не робило різниці між дорослими злочинцями й малолітніми, тож дітям доводилось відповідати за всією строгістю закону. Лише з 1 січня 1909 року ситуація змінилася на краще, адже тоді почала діяти постанова Міністерства справедливості, яка запроваджувала окремі суди для неповнолітніх злочинців. З цією метою при окружних судах створювалися спеціальні ради, а повітові суди мусили призначати окремого суддю для розгляду справ неповнолітніх.

Обов’язком ради при окружному суді було вивчення ситуації, в якій перебував неповнолітній злочинець.  Якщо рада приходила до висновку, що середовище, в якому перебував підліток, негативно на нього впливало і штовхнуло його на кримінальний шлях, судді ухвалювали рішення про зміну умов його проживання. Якщо виносився вирок щодо вини неповнолітнього злочинця, то його заборонялося утримувати в камерах, де вже перебували дорослі в’язні.

Неповнолітні злочинці зі Станиславівського повіту відбували покарання або в станиславівській тюрмі, де для них виділялися спеціальні камери, або їх везли до в’язниці у Золочеві, де також не утримували разом із дорослими.

На жаль, неповнолітніх злочинців у тодішньому Станиславові вистачало. Так, 12-річну сироту Гелену Висоцьку родом із Княгинин-Колонії під Станиславовом взяв на утримання Йозеф Станцлік із Угорників. У січні 1911 року ця дівчинка вкрала у свого опікуна всі його заощадження на суму 2100 корон і втекла в Коломию. До того, як її затримали, втікачка вже встигла витратити частину цієї суми.

Підготувала Олена БУЧИК