У міжвоєнний період у станиславівській карно-слідчій тюрмі продовжували застосовувати кари для в’язнів, хоч вони уже були «м’якшими», ніж у кінці ХІХ століття.

Так, до в’язничних кар належала «поєдинка» (одиночна камера), куди «неслухняних» в’язнів відправляли на два-три дні. Проте значно більше арештанти боялися «сутерини» (карцеру), кайданів і темниці, пише Західний кур’єр.

Саме темниця вважалася найтяжчою карою для в’язнів. Вона містилася в напівпідвальному приміщенні і мала вікна, закриті залізною віконницею. Темнична кара тривала кілька годин, рідко коли добу. Її найбільше боялися, а тюремні дозорці залюбки лякали нею в’язнів.

Покарання кайданами полягало в тому, що арештанту заковували руки залізними кайданами і приковували до стіни. Ці кайдани були в сутерині. В’язень не міг сісти, а мусив лише стояти. Коли в нього починали боліти ноги і він намагався сісти, то йому доводилося звисати на руках, що було дуже боляче. Кайдани тиснули руки, бо самі автоматично стискалися. Кари на в’язнів накладалися за різні провини.

Крім порушення в’язничних порядків, до таких провин належала участь у бійках, побиття вікон, намагання налагодити контакт із в’язнями з інших камер, образи на адресу дозорців, нищення в’язничного інвентарю, а також куріння в камері. Найчастіше в’язнів карали за бійки, адже вони час від часу вибухали між співкамерниками лише за одне образливе слово.

Причому билися в’язні жорстоко, часто аж до загрози життю і здоров’ю. Нерідко у бійках в’язні калічили одне одного – наприклад, вибивали зуби чи пошкоджували очі. Такі дії каралися суворо –аж до тижня карцеру. Кари на в’язнів накладали самі дозорці, у виняткових випадках – начальник тюрми.

Підготувала Олена БУЧИК