У карно-слідчій тюрмі міжвоєнного Станиславова був поширений спосіб, яким арештанти передавали в інші камери не лише листи, а й навіть харчі, цигарки чи тютюн. Цей спосіб називався «спускати коня».

Якщо в’язні сиділи у камерах, які знаходилися одна над одною, вони могли спілкуватися через листи чи ґрипси – мініатюрні анонімні записки. Ці записки бували також кодованими, тобто писаними певними умовними знаками чи словами, але таке практикувалося лише між досвідченими злочинцями, так званими «злодіями у законі», пише Західний кур’єр.

«Коня» можна було спускати з вікна камери, що знаходилася на вищому поверсі, до камери, що знаходилася під нею. Для цього до мотузки прив’язували ґрипс, листа, тютюн чи харчі. Перед «опусканням коня» відправник подавав адресату знак, двічі голосно стукаючи об підлогу. Як тільки «кінь» прибував до вікна, його зразу ж забирали. Проте мотузка могла висіти й довше, і це означало, що відправник «коня» чекав на відповідь.

В’язні послуговувалися «кіньми» досить успішно, але цей спосіб годився до застосування лише тоді, коли треба було щось передати до камери, яка знаходилася поверхом нижче. Тюремна адміністрація добре знала про цей спосіб порозуміння між в’язнями, але не завжди намагалася перешкодити цьому. Адже тюремні дозорці нерідко перехоплювали записки і листи, щоб почерпнути з них таємну інформацію, яку поліція і слідчі органи згодом використовували для кращого вивчення злочинного світу.

Підготувала Олена БУЧИК