У поліційній практиці початку ХХ століття було таке поняття як «залізний лист». Такий лист надсилався злочинцеві, який утік за кордон і ховався від правосуддя. В ньому повідомлялося, що поліції відомо про місцезнаходження злочинця і вона слідкує за кожним його кроком.

Щоб уникнути негайного арешту, втікач мусив з’явитися до судової зали на розгляд його справи у вказаний день і час. Це давало злочинцеві можливість скоротити своє перебування в тюрмі, адже йому не доводилося очікувати на процес у тюремній камері. Але це було можливим лише за умови його добровільної здачі в руки правосуддя.

У давній пресі «залізний лист» фігурує у зв’язку з гучною тлумацькою аферою, яка широко висвітлювалася у станиславівських та львівських часописах.

У квітні 1903 року тлумацький староста граф Маврицій Дідушицький подав скаргу до прокуратури на Зигмунта Регенштрайфа, тимчасового управителя великих маєтків в околицях міста Тлумача, та помічника управителя Кароля Кальварійського. Цими маєтками колись володів поміщик Яхно, але за борги вони перейшли в управління Іпотечного банку.

Банк призначив тимчасовим управителем Зигмунта Регенштрайфа, який володів маєтками по сусідству. Але за два роки управління Регенштрайф виплатив банку лише 120 корон доходу з цих дуже багатих маєтків і, як виявилося, присвоїв собі щонайменше 152 тис. корон – гігантську суму як на той час. Однак до старости Дідушицького дійшли чутки про розбазарювання тлумацьких маєтків, зокрема про вирубку та продаж цінних лісових угідь, і він вирішив вивести горе-управителів на чисту воду.

Коли махінації Регегштрайфа вийшли на яв, він разом зі своїм помічником спробував утекти до Америки, але отримав «залізний лист» і був змушений постати перед Окружним судом у Станиславові.

Підготувала Олена БУЧИК