Серед злодіїв міжвоєнного Станиславова було немало таких, які любили пофілософствувати.

Ба більше, деякі навіть намагалися підвести своєрідну «філософську базу» під свою протизаконну і аморальну діяльність. Злодії не вважали крадіжки гріхом, а сприймали їх як звичайне ремесло для заробітку на прожиття, пише Західний кур’єр.

Коли їм докоряли, що злодійство то гріх, що сам Бог заповідав «не вкради», то у них на ці докори була готова відповідь:

«Бог дійсно дав таку заповідь, але коли добре поміркував, що злодій також мусить із чогось жити, тоді перекреслив сімку. І ту заповідь видав Бог, однак вона була перекреслена, а тому не є обов’язковою. Тому злодії користаються з Божої доброти і крадуть, де тільки вдасться».

Взагалі, станиславівські злодії любили подискутувати на «філософські» теми, бо це для них було своєрідним заспокоєнням. Проте релігійних тем вони старалися не зачіпати, бо це їх дражнило, зневірювало і відбирало злодійський гонор.

Майже всі злодії були або атеїстами, або байдужими до релігії. Ще станиславівські злодії любили пісні, особливо сумні й тужливі. І це зрозуміло, адже їхнє життя здебільшого минало або за ґратами, або у страху перед можливим арештом. Вони залюбки співали самі і охоче слухали, коли хтось інший співав. Місцеві злодії також дуже полюбляли гарні картини і скульптури. Ось таке у них спостерігалося дивне поєднання вподобань і смаків.

Підготувала Олена БУЧИК