Івано-Франківськ був, є і буде туристичним містом. Ми маємо що показати гостям. Варто згадати ратушу і площу Ринок, фортечну галерею «Бастіон», сецесійну австрійську архітектуру, барокові храми й затишні кав’ярні. Цікаво, а що пропонували туристам, які приїздили до Франківська 50 років тому? Спробуйте вгадати, яка пам’ятка стояла на першому місці.

Якщо згадати, що тоді був СРСР, логічно припустити якийсь із численних пам’ятників Леніну. А ось і ні! Тоді, напевно, меморіал загиблим червоноармійцям, що полягли при визволенні міста? Братське кладовище у переліку було, але займало другу позицію. Що ж очолювало топ туристичних цікавинок?

У путівнику «Автошляхами України», що побачив світ у 1970 році, Івано-Франківську відведено лише чотири сторінки. Там йдеться, що в минулому місто складалося з невеликих кварталів, безсистемно забудованих здебільшого малими житловими будинками, дрібними промисловими будівлями та складами. Зрозуміло, що після приходу радянської влади все круто помінялось і тепер центр прикрашають суцільні архітектурні шедеври соцреалізму. А далі наводився список об’єктів, які радили відвідати гостям.

Отже, на думку укладачів путівника, найцікавішим місцем був:

«Будинок по вулиці Карла Маркса (теперішня «Просвіта» на Грушевського – Авт.), в якому 1919 року відбулась нелегальна конференція підпільних комуністичних організацій і груп Східної Галичини, яка організаційно оформила створення Комуністичної партії Східної Галичини».

Залишається лише поспівчувати тодішнім екскурсоводам і туристам, які були змушені швендяти отими «місцями революційної слави».

Іван Бондарев