Є крилатий вислів про те, що «ідеї витають у повітрі». А ще є цікава закономірність – вони довший час можуть собі витати десь там далеко, а потім прийти на думку водночас кільком різним людям.

Вчені навіть придумали спеціальну гіпотезу, в якій назвали це явище множинним відкриттям. У нас таке теж спрацювало.

Живе у Франківську художник Назар Кардаш. Кожного разу, коли він проходив майданом Шептицького, то відчував, що там бракує пам’ятника митрополиту. Ця людина залишила надзвичайно яскравий слід в історії України і заслуговувала на більш гідне вшанування, ніж табличка із назвою площі. Але як привернути увагу громадськості до ідеї? Назар Кардаш підійшов творчо – вирішив намалювати картину, де посеред площі вже ­стоїть пам’ятник владиці Андрею. Це було ще в 2012 році, коли сьогоднішнім монументом ще й не пахло. Оскільки теперішнє місце статуї тоді займало ковальське «Великоднє сонечко», Кардаш помістив її трохи ближче до фонтану.

Коли картина була майже завершена, до художника зателефонував видавець Василь Іваночко та запропонував зустрітися. За кавою сказав, що наближається 150-річний ювілей митрополита, і було б добре увіковічнити його у бронзі. «Василю, я вже намалював такий пам’ятник», – відповів Назар Кардаш.

Цікаво, що Іваночко перед тим ініціював конкурс на кращий проект. Але митці його проігнорували – ніхто не подав жодної роботи. Довелося починати другий. Видавець попросив, аби Назар Кардаш створив свій проект і представив його журі. Той погодився і запропонував пам’ятник, де Шептицький зображений ще молодим, 35-річним чоловіком – саме таким він запам’ятався мешканцям Станиславова, коли був тут єпископом.

Та цього разу на конкурс подали цілих сім робіт. Переміг проект львівського скульптора Степана Федорина. Саме його варіант відкрили у 2015 році на майдані Шептицького.

Іван Бондарев