Післяобідньої пори 1 листопада 1928 року, в десяту річницю утворення ЗУНР, до собору Святого Юра в Львові зійшлися тисячі молодих українців. Багатолюдній демонстрації передувала панахида в церкві. Відтак були палкі промови. Шал емоцій зірвав піднятий на балконі собору Михайлом Колодзінським національний український прапор з вишитим написом «У.В.О.». Напередодні під покровом темної ночі сміливці з УВО вивісили синьо-жовті прапори на високій ратуші, на будівлі університету, на інших польських державних приміщеннях. Відчайдухи підірвали також пам’ятник польським «оборонцям Львова» на Персенківці та обляпали смолою задню частину пам’ятника польським «орлятам» біля приміщення «Політехніки». Велелюдний похід під спів українських патріотичних пісень і з антипольськими лозунгами рушив вулицею Адама Міцкевича. Озброєні піші й кінні польські поліцейські намагалися розігнати масову демонстрацію, проте українці трималися стійко. В розпалі завзятої сутички пролунали револьверні постріли. Своє право на власну державу українці знову почали боронити силою зброї. Відстоював те право в Львові того дня і 15-річний гімназист із Новосілок Кам’янецького повіту Тернопільського воєводства Григорій Пришляк. Він народився 20 квітня 1913 року. Учнем Львівської гімназії вступив до «Пласту», поповнив лави суворо законспірованої Української Військової Організації. 1929 року юний Григорій Пришляк пов’язав свою долю з ОУН і був вірний присязі до останього свого подиху. Активна підпільна діяльність енергійного юнака не могла, звичайно, залишитися поза увагою польської поліції. 1930 року Григорій Пришляк вперше скуштував тюремної «саламахи». Вдруге за ррати польської в’язниці член повітового проводу ОУН «Вайс» потрапив на короткий термін 1932 року. На Зелені свята 1933 року розгорілася завзята бійка української молоді з польською поліцією, яка намагалася перешкодити панахиді за похованими українськими героями на львівському цвинтарі. Масова сутичка закінчилася арештом багатьох членів ОУН, серед яких були Володимир Янів, Дмитро Мирон, Юрій Шухевич, Роман Луців, Григорій Старосольський, Марія Господаришенко і 20-річний Григорій Пришляк. У листопаді 1938 року Григорій Пришляк потрапив за ррати польської в’язниці на сім років, проте вийшов на волю з вибухом Другої світової війни — у вересні 1939-го. Від 1940-го до 1941-го Григорій Пришляк, який мав підпільні псевда «Вільховий», «Маріян», «Мікушка», «Сірник», виконував функції референта СБ ОУН у Кракові, працював з провідниками Степаном Бандерою, Василем Куком, Романом Шухевичем... У 1941 році провід доручив Пришлякові відповідальний пост крайового референта СБ ОУН Німеччини, відтак він очолював крайову референтуру СБ ОУН на західноукраїнських землях, був провідником особливої групи ОУН у Львові, проводив блискучі контррозвідувальні операції проти гестапо, НКВД і МГБ. У травні 1945 року Григорій Пришляк потрапив до більшовицьких катівень, а в лютому 1947-го мужньо вислухав смертельний присуд, який згодом замінили на 25 років комуністичної каторги. В неволі він боротьби не припинив. із-за колючих дротів вийшов аж у липні 1971 року. Старші коломияни добре пам’ятають подружню пару Стефанію Кадоб’янську і Григорія Пришляка, які вирощували в себе вдома на крихітній діляночці землі квіти. Проте далеко не всі знають, що пережили ці двоє мужніх борців-політв’язнів на «невільній» волі, яких утисків і гонінь зазнали від комуністичної влади. До останнього дня свого земного життя Григорій Пришляк залишався незламним українським революціонером — скромним, розумним, діяльним, добродушним, стійким, чесним і принциповим, був справжнім лицарем слова і чину. Друзі, які навідували прикутого до ліжка 88-річного чоловіка, — Ольга Руданець, іван Липчук і автор цих слів не раз чули його кепкування над самим собою: «Щось ти, Грицьку, розлінувався, прута тобі треба». Жодного слова скарги на важкий перелом ноги, хворі серце і шлунок... Так живуть і відходять тільки сильні особистості! Помер один із когорти нерозстріляних Григорій Пришляк у Львові в домівці сестри 22 вересня 2002 року. Похований на цвинтарі в Коломиї біля дружини Стефанії. В останню земну дорогу мужнього борця проводжала чи не вся Коломия. Поклін Героєві України серед інших віддали і чотири генерали, які прибули до Коломиї на розпорядження голови ОДА Михайла Вишиванюка. Останній земний пристанівок з граніту Стефанії і Григорієві Пришлякам виготовив скупий на слова і щедрий душею Павло Челяда. Маленька данина мертвим від вдячних живих. Михайло АНДРУСЯК. м. Коломия | 
