Люди створюють міста, а міста гартують людей. Саме так можна сказати про історичний розвиток багатьох міст. Не винятком у цьому є Галич – з його розвитком, становленням та занепадом пов’язані імена багатьох відомих людей; одні з них дбали про його розквіт, а інші – в силу особистих міркувань, політичної ситуації, навпаки – втрачали і знищували здобуте. Будь яка екскурсія, на тому чи іншому об’єкті як давньої столиці, так і міста середньовічного чи нового періодів, згадує імена та прізвища осіб і їхню історичну роль.
З метою відзначення особи, вирізнення її серед інших, а в окремих випадках через політичну кон’юктуру, постала потреба створення особливої міської відзнаки (незалежної від системи державних нагород), яка б підсумовувала значимість праці особи для міста.
Подібна нагорода була характерна для більшості міст Королівства Галичини та Володимирії (структурної адміністративної одиниці в складі Австрійської, а згодом Австро-Угорської монархії) в другій половині ХІХ – початку ХХ століть.
Дане відзначення мало назву польською мовою – «Honorowy obywatel Halicza» («Почесний громадянин Галича»). Згідно досліджених архівних та писемних джерел, в період Австрійської, а згодом Австро-Угорської монархії даним титулом в місті нагороджено 11 разів. Зокрема, в 1866 (двічі), 1867, 1873, 1887, 1892, 1893, 1900, 1904, 1916 рр. Серед відзначених були: голова ради міністрів Австрійської монархії, цісарсько – королівський намісник Галичини та Володимирії, станиславівські старости (4), голова Станиславівської повітової ради, староста Галицького повіту, бурмістр міста. Життєписи цих осіб та їхня діяльність для міста є досить цікавими і важливими, тому в найближчому часі подамо окреме дослідження щодо цих постатей.
На даний час не відомо достовірного опису вигляду самого відзначення австрійського періоду, як і процедури його вручення – точно, що воно було у формі ошатно підготованого диплома, завіреного печаткою міста. Про якісь привілеї, які міг надавати статус нагородженому, також немає даних.
В окремих рішеннях галицького самоврядування можливе надання титулу супроводжувалося конфліктними суперечками, оскільки ймовірний кандидат за політичними поглядами був русофілом (а місто свого часу мало негативну славу «бастіону русофільства») – з огляду на це, рішення магістратом Галича не приймалося.
В наступні історичні періоди, в добу інших державних утворень – ЗУНР, ІІ Речі Посполитої, УРСР – подібні відзначення ні магістратом, ні міської управою чи радою не надавалися. Натомість, відомо що в 1937 р. караїмська гміна Галича надала титул почесного члена гміни одному з краєвих діячів в галузі караїмського видавництва – звичайно, це не було відзначення міської громади, а лише найвищим визнанням однієї з національних громад.
В період незалежності України нагородження почесним званням було відновлено. Місцеві часописи подавали даний крок міської влади, як започаткований вперше, забуваючи, що раніше це здійснювалося в попередніх століттях. На даний час, в новітній період історії Галича, це відзначення надавалося двічі: в 2021 р. (посмертно) і в 2023 р.
З огляду на те, що дана відзнака доступна для огляду сучасників (а окремі її екземпляри (додаткові чи сигнальні) були навіть помічені в продажі на відомих торгівельних площадках), подаємо її опис в контексті мистецького оздоблення та інформаційного наповнення.
Нагорода виконана у формі нагрудної круглої медалі; матеріал - кольоровий сплав. Діаметр медалі – 7 см; вага - 111.3 гм; ширина - 3 мм. Для носіння на грудях при різноманітних урочистостях комплектується стрічкою в барвах державних кольорів – довжиною 80 см.
На аверсі медалі міститься наступний напис: «ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН ГАЛИЧА» (без заголовних букв, шрифтом одного розміру). В центрі поля розташовано малий герб міста Галича – лазуровий щит з золотим проквітлим хрестом (символ затверджено 5 квітня 1998 р. рішенням II сесії Галицької міської ради III скликання, автори - доцільність і історичне підґрунтя даного рішення є окремим дискусійним питанням).
На реверсі медалі розміщено три об’єкти сакральної архітектури міста Галича, які комплексно були розташовані на сучасному Майдані Різдва. Це – мурована дзвіниця, давня дерев’яна дзвіниця та церква Різдва Христового (пам’ятка національного значення). Вид на об'єкти подано з східної сторони. Фактично, зображення фіксує розташування даних споруд станом на 2015 р. – в той час дерев'яну дзвіницю силами Національного заповідника «Давній Галич» було перевезено з середмістя і після часткових реконструкції та реставрації встановлено на південному схилі Замкової гори.
Сучасне відзначення у вигляді медалі «Почесний громадянин Галича» вручається в коробці темно-синього кольору; до нього додається відповідне посвідчення (слід відзначити, що два вже вручені посвідчення періоду незалежності не є типовими та уніфікованими, вони відмінні як за розміром і формою заповнення).
Наявність подібного звання, встановлення самої відзнаки, чіткі критерії нагородження нею дуже важливі для історичного населеного пункту з більш ніж тисячолітньою історією. Сучасна відзнака поруч з позитивом, викликає ряд питань з поглядів окремих історичних знань - геральдики, фалеристики та сфрагістики.
На думку відомих колекціонерів та краєзнавців, галицьке відзначення через мінімалістичний підхід швидше нагадує спортивну медаль або медаль з нагоди певного ювілею, аніж найвищу відзнаку одного з найдавніших міст України.
При оформленні аверсу вартувало використати або давній історичний герб міста та Галицької землі з XIV ст. (чорну короновану галку на білому (срібному) полі) або затверджений у 1998 р. великий герб міста (грифона і лева, які тримають малий міста; з наявною вежею, яка символізувала надання місту Магдебурзького право).
Відповідно на реверсі слід було зафіксувати кілька об’єктів – символів міста, без виключного акценту на сакральні. Для прикладу, церкву (як свідчення багатостолітнього релігійного центру), замок (як об’єкт мілітарної історії і свідка бойових дій проти турецько – татарських військ), металевий міст, колону на честь будівництва першого мосту (як ознаку міста, яке було шляхом сполучень) чи якір (свідчення розвитку судноплавства та портового міста).
Також, можна було б передбачити на реверсі місце для нумерування відзнаки (хоча зрозуміло, що це додаткові видатки). Іншим варіантом, могло б бути виготовлення даної відзнаки у формі меншого значка (для носіння на лацкані піджака).
Підсумовуючи викладене, акцентуємо увагу на те, що будь яке місто розвивається завдяки жертовним і самовідданим громадянам; їхній позитивний вклад повинні оцінювати сучасники і не забуватись наступними поколіннями. Найвища відзнака давнього європейського міста є одним з мотиваційних елементів, які збереглися і продовжують історичну тяглість та пам’ять з попередніх століть.
Андрій Чемеринський,
Почесний краєзнавець України | 
