Дзеркало для сучасної людини – це звичайний побутовий предмет. І навряд чи комусь спаде на думку пов’язувати його з престижем чи якоюсь магією.
Проте у давньому Станиславові до дзеркал ставилися з великим пієтетом. Вони вважалися не лише елегантною прикрасою інтер’єру, а й своєрідним порталом, з якого до людини може прийти як добре, так і зле, пише Західний кур’єр.
Дзеркальні локації старого міста
На зламі ХІХ і ХХ століть дзеркала вважалися престижним предметом інтер’єру і коштували дорого. Деяким небагатим панянкам доводилося довго заощаджувати кошти, аби нарешті придбати дзеркало. Особливо престижними вважалися дзеркала бельгійського та чеського виробництва. Вивчаючи кримінальну хроніку Станиславова, Львова та інших галицьких міст цього періоду, ми дуже часто бачимо дзеркало у переліку вкрадених предметів, і це ще раз доводить його особливу цінність. Під час описів пожеж також згадується, що саме дзеркала намагалися винести якнайскоріше з охопленого вогнем будинку.
У тодішньому Станиславові були локації, які могли похвалитися особливо великою кількістю дзеркал. І це було для них предметом великої гордості, адже зайвий раз підкреслювало їхній престиж і високий статус. Таким закладом була зокрема елітна кав’ярня «Уніон». Описуючи її інтер’єр, преса підкреслює, що в ньому панував білий колір і дзеркала. Крім того, кав’ярня завжди була яскраво освітлена, а світло гарно відбивалося у поверхні дзеркал. Кав’ярня була заснована в 1886 році ресторатором Германом Бассом і розміщалася за сучасною адресою вул. Січових Стрільців, 18. З 1912 року вона знаходилася у кам’яниці Хованців (нині вул. Незалежності, 4), що вважалася найбільш респектабельною будівлею тогочасного міста.
«Кав’ярня Уніон, перенесена у нове приміщення в кам’яниці панів Хованців, стала центром світського життя в Станиславові, – коментувала переїзд преса. – Сміливо можна сказати, що в нашому місті вважається добрим тоном бути гостем цієї кав’ярні. І. звичайно, так і мало бути. Адже це єдина кав’ярня, яка пов’язана з цукернею, і є спроможною запропонувати товари власного виробництва, а фірма дає гарантію якості цього товару».
В новому приміщенні кав’ярня теж не зрадила «дзеркальному шикові». Як зазначалося, у ній обладнали розкішну дамську кімнату, де знаходилися величезні дзеркала. Пані підправляли у цій кімнаті свої зачіски та макіяж.
Ще однією «дзеркальною» локацією міста була кав’ярня «Едісон». Вона відкрилася в пасажі Гартенберґів 21 січня 1905 року. Перший власник – пан Леон Енсель з Перемишля – не поскупився на елегантне облаштування закладу. Преса зазначає, що стеля у кав’ярні була гарно оздоблена, а інтер’єр прикрашали численні дзеркала «незвичайної величини». Тут також знаходилася невеличка сцена для музикантів і окрема кімната для гри в карти та читання преси.
Вишуканим інтер’єром, оздобленим дзеркалами, міг похвалитися й міський фотопластикум – приміщення, де показували слайди на скляних пластинах. Ось як описувала фотопластикум місцева преса в листопаді 1900 року: «Зала фотопластикуму прикрашена гарними драпуваннями й шпалерами, оздоблена великою кількістю дзеркал, квітами й статуями і нагадує, а може й перевершує, подібного роду заклади в європейських столицях». Фотопластикум кілька разів змінював адресу – знаходився у приміщенні друкарні Хованців (вул. Бельведерська, 8), у будинку № 5 поруч з друкарнею (до наших днів не зберігся), а після 1906 року по вул. Смольки, 1 (нині вул. Л. Бачинського).
Де купували дзеркала і як їх використовували
В липні 1913 року преса розмістила цікаву інформацію про те, скільки часу тодішні жінки проводили перед дзеркалом. Як зазначав часопис «Кур’єр львівський», це суттєво залежало від віку жінки. Так, дівчинка 6-10 років проводила перед дзеркалом у середньому 7 хвилин у день. У 11-15 років юна панянка милувалася собою вже 15 хвилин у день, а у 16-20 років – до двадцяти хвилин. Найбільше часу проводили перед дзеркалом жінки у віці 25-35 років – аж півгодини у день. У жінок старших 35 років час, проведений перед дзеркалом, поступово зменшувався.
Наші прабабусі найчастіше користувалися настінними дзеркалами, дзеркалами з консоллю і так званими псише. Настінні дзеркала виготовлялися як у вертикальному, так і у горизонтальному вигляді. Їхня довжина була різною, деякі навіть сягали більше метра. Вони могли бути різних форм, і навіть із химерними вигнутими контурами. Дзеркало з консоллю було найулюбленішим варіантом для жіночого будуару. У період з XVIII століття і аж до початку XX століття таке дзеркало обов’язково знаходилося у жіночій спальні і було її центром. Жінки сідали перед ним і починали чепуритися. Псише – то дзеркало великих розмірів, яке встановлювалося на підлозі. Перші моделі таких дзеркал з’явилися у Франції в 1790 році. Псише мало шарніри, що оберталися, і завдяки ним можна було розглядати себе з різних ракурсів.Тоді також використовували невеличкі дзеркальця з дуже довгими ручками. Таке дзеркальце давало можливість детально оглянути зачіску ззаду, використовуючи ще одне більше дзеркало.
У Станиславові на зламі ХІХ і ХХ століть дзеркала продавалися у крамниці Фідлерів. Ця родина займалася виготовленням меблів і була німецького походження. Фідлери оселилися у Станиславові ще у середині ХІХ століття, а один з братів Фідлерів Кароль навіть став віцебургомістром. Проте найбільшим магазином дзеркал була філія фірми львівського підприємця Юзефа Райцеса.
Вона знаходилася по вул. Третього Мая, 25 (тепер вул. Грушевського), і тут можна було придбати не лише дзеркала найрізноманітніших форм і розмірів, а й картини, а також рами для їх оформлення. Фірма Райцеса існувала з 1882 року. На жаль, у 1907 році Райцес закрив свою філію в Станиславові, наостанок порадувавши мешканців Станиславова грандіозним розпродажем дзеркал і рам для їхнього оздоблення.
На початку ХХ століття дзеркала часто використовували як декор, у тому числі й для проведення балів та інших культурних заходів. Так, у лютому 1900 року відбувся великий бал у театральній залі. Декорацію залу преса описувала так:
«Гальорка і ложі прикрасили зеленню і задрапували брунатною тканиною, а партер аж виблискував від великої кількості дзеркал, розміщених на тлі зелені і квітів. Зала в той вечір була освітлена електричним світлом, що також було незвичною зміною в її облаштуванні».
Проте в деяких особливо побожних сім’ях дзеркало вважалося символом пустопорожнього кокетства і легковажності. В 1908 році одна з дописувачок газети «Кур’єр станиславівський» зазначала: «В будинках наших батьків і дідів панував звичай у період посту уникати гучних веселощів, а жінки вбиралися у темний та скромний одяг. Навіть дзеркала завішували на знак того, що будь-яке кокетство під час посту недопустиме, адже потрібно думати не про власну зовнішність, а про душу».
До речі, за допомогою дзеркал також робили селфі, які аж ніяк не є сучасним винаходом. Але тоді віддаленість об’єктиву від фотографованої постаті мусила бути більшою.
В листопаді 1902 року «Кур’єр станиславівський» писав, що хитрі різники вішали дзеркала у крамницях, щоб відвернути увагу від м’яса, яке вони зважували. Адже до крамниць по м’ясо приходили найчастіше жінки – кухарки або їхні господині. І поки жінка дивилася на себе в дзеркало і поправляла зачіску чи капелюшок, різник нещадно її обважував або докладав до м’яса кістки.
Звичаї та забобони, пов’язані з дзеркалами
У лютому 1889 року у Відні сталася трагедія. Молодий аристократ Кражевський, єдиний син заможних батьків, подивився на себе в дзеркало за кілька хвилин перед виїздом до церкви, де мав відбутися його шлюб. Після цього з невідомих причин юнак моментально осліпнув. Його відвезли до лікарні, а шлюб не відбувся. Про цей загадковий випадок написала газета «Кур’єр львівський», і його жваво обговорювали по всій Галичині. Він ще більше посилив пієтет галичан перед дзеркалами та їхніми таємницями.
Так, у ХІХ столітті галичани вірили, що кожна людина, яка дивиться у дзеркало, неначе залишає у ньому свою часточку. Це ж стосувалося і гостей, які приходили до помешкання. Добре, якщо в оселі гостювали позитивні, життєрадісні люди, а якщо заздрісні і злосливі? Щоб уникнути неприємностей, після прийому гостей було прийнято протирати дзеркала святою водою.
Такий самий ритуал проводили і з дзеркалами, якими раніше вже хтось користувався. Особливо обережного поводження вимагали старі дзеркала, які були у використанні довгі роки. Вважалося, що вони чимось схожі на старі замки, сповнені привидів і пам’яті про давно померлих людей, які відбивалися в тих дзеркалах раніше. Існувало навіть повір’я, що в старому дзеркалі може бути ув’язнена душа померлої людини. Таке дзеркало могло накликати нещастя на оселю та її мешканців.
Вважалося, що вже ніяким способом не звільнити ув’язнену душу – таке дзеркало викидали або розбивали. Зокрема люди вірили: якщо перед дзеркалом гасне полум’я свічки, скільки б її не запалювали, то це вказує на те, що вдзеркалі ув’язнена чиясь душа. Крім того, таке дзеркало бувало на дотик дуже холодним.
Втім, на думку наших предків, далеко не всі примари старовинних дзеркал були настільки шкідливими. Адже в житті людей, які дивилися колись у дзеркало, бувало й хороше – кохання, багатство, радісні події. Проте й такі «позитивні» дзеркала могли мати несподіваний вплив на нових власників. Наприклад, у них спостерігалися дивні сновидіння, у яких розгорталися картини давніх подій, чужих життів. Такі видіння нерідко надмірно хвилювали чутливих людей і навіть викликали у них нервові розлади.
Дзеркала, які в минулому були свідками любовних сцен, могли зберігати у собі відбиток тих давніх емоційних переживань. Новому власнику здавалося, що з ним відбувалося щось таке, чого насправді ніколи не було. Вважалося також, що дуже небезпечними є дзеркала, які відображували в собі сцени насильства чи вбивства. Таке дзеркало могло особливо негативно вплинути на дітей, спотворити їхню психіку, стати причиною виникнення кошмарів, нав’язливих страхів. Таким чином, наші предки вірили: що нещасливішою була сім’я, яка раніше володіла дзеркалом, то небезпечнішим воно буде для нових власників.
Також у давні часи було прийнято підходити до дзеркала лише з посмішкою і бажати самому собі любові, щастя, здоров’я. Тоді люди вірили, що посилена і повернута дзеркалом позитивна енергетика допоможе зняти стрес, підніме настрій і налаштує на позитив. Мабуть, таку рекомендацію варто взяти на озброєння і нашим сучасникам.
Олена БУЧИК |
