Відсутність макета нашого міста – симптоматична. Макет – це фіксація образу міста за певний період, матеріалізоване уявлення про нього як унікальну цілісність і тяглість в потоці історії. А хіба в нас є таке уявлення про наш Станіслав, наш Франківськ?
Завше захоплювався макетом міста Праги Лангвейла. Це класичний приклад, коли один чоловік впродовж свого життя досліджував, вимірював і якимось чином – без фотограмметрії, GPS і всіляких сучасних хитромудростей – з самого картону, паперу, дерев’яних трісок, простих олівців, клею і акварелей вибудував одне з найскладніших по рельєфу і урбаністичній насиченості місто.
Потім це продовжили ентузіасти, і цілий інститут дотепер підтримує роботу над макетом, що складається з окремих блоків.
Навіть в багаторазовому зменшенні такий макет – це велетенський об’єкт. Але це набагато показовіша розповідь про структуру міста, його силует, ніж будь-яка віртуальна модель. Все дуже просто: це можна помацати, роздивитись з найнесподіваніших ракурсів, навіть сфотографувати як вам заманеться.
Очевидні речі: всі більш-менш значні об’єкти або спочатку, або після спорудження виготовлялись у макетах. Найвідоміші сучасні архітектори тримають цілі майстерні для виготовлення макетів. Тепер особливо. Існують окремі фірми, які конкурують між собою за право виконувати макети споруд, інтер’єрів, виставок, меблів, ба навіть автомобілів. Зрештою, пригадайте, як кожна солідна успішна автомобільна фірма спочатку кожну модель ліпить мало не з глини і дерева. А потім ще й виготовляє манюні копії для повної візуалізації.
З містом це стократ важливіше. Будь-яка містобудівельна проблема остаточно може бути вирішена лише в предметній розмові при повному осягненні простору міста і навколо нього. Як правило, макети – це якесь законсервування образу міста на окреслений часовий період. От у того ж Лангвейла макет є повним дослідженим і назавжди зафіксованим виглядом міста на 1830 рік. І тепер при всіх пластичних змінах на тканині міста всі наступні будівничі чи архітектори знають, що вони роблять – чи руйнують, чи додають.
Безумовно, будь-яке місто є організмом пульсуючим і таким, що змінюється і розвивається. А ми дотепер до кінця не уявляємо свого міста. Міняються люди, покоління, влади, завойовники, досягнення будівельної науки і просто наші відчуття і відрухи. А ми знаємо про місто на якийсь період кожен на свій копил. Або окремими будинками, або особистими спогадами, що складаються з зовсім дивних фрагментів.
Ми можемо вийти на Вовчинецькі гори – і побачимо просто заставлену випадковими масами-кубиками долину. Щось розрізнити неможливо. Де старе місто, де центральна частина. І завжди бачитимемо цю гігантську долину між далекими, справжніми і безконечними Карпатами і Вовчинцями. Ще річку. А кожна так звана "візуалізація" з типових комп’ютерних програм практично не додає уявлення про справжні пропорції чи об’єми пропонованого. А надто коли ми спостерігаємо майбутню споруду з твердо виставленою перспективою з "кукурудзяного літака" (тепер вже з дрона).
Часом макети виготовляються в гігантських масштабах. Аби якнайдокладніше переповісти пересічному глядачеві справжнє відчуття споруди. Прикро, що таке макетування геть зникло з практики архітектурної. Гонорові і відповідальні митці-архітектори часом повертаються до такої практики, але це, як правило, в більшості або сакральні споруди, або макети і моделі пам’ятників – там уже без цього ніяк.
Останнім часом у світі навіть проходять масштабні виставки макетів, а на престижних архітектурних форумах-бієнале це навіть виділено в окремі номінації і програми, що стають полем для концептуальних пошуків, які ведуть далі від навіть практичного застосування.
Хотілося б повернути макетування і в нашу станіславську повсякденну практику – у практику виставок як професійених проектантів, так і "гімнастику" для студентів від архітектури. Весело і пізнавально б, напевне, було б створити, наприклад, версію реставрації станіславського арсеналу, чи відновлення кварталу на площі Ринок, чи Броварні. Хай це буде навіть умовна версія! Скільки захопливих тем в місті. Той же комплекс Валів з Палацом Потоцьких і середмістям. І якщо комусь вдаються приблизні комп’ютерні версії, то давно пора починати робити реконструкції цілого міста і по деталях. За великим рахунком можна ж малювати і версії XVII, XVIII, XIX століть – з людьми, кіньми, вояками, татарами... Навіть спеціально таку студію вже варто мати.
Можливо, власне з Палацу Потоцьких і почати?
Ігор Панчишин. Архітектор, художник |
