Івано-Франківськ ввійшов до десятка міст України, внесених до проекту Ради Європи про збереження давніх міст. Днями в столиці Прикарпаття презентовано альбом «Івано-Франківськ на давній поштівці» — видання раритетних поштових карток колекціонера Зіновія Жеребецького. Книжка вміщує репродукції 303 листівок у натуральну величину, котрі повертають нас в епоху давнього Станиславова, який уже майже 50 років — Івано-Франківськ. Кожне місто, що має давнє коріння, мусить вивчати і поважати себе. Власне предметно цією справою займається історико-краєзнавче обєднання «Моє місто», бо видало вже понад 30 книжок про історичний Станиславів, і от тепер — добротне видання з видами міста. Альбом має мінімум тексту — передмову професора Івана Монолатія, а далі — поштові картки, котрі виходили у видавництвах Станиславова, Перемишля, Кракова, Чернівців, Будапешта, Відня, а знизу підписи двома мовами, в додатках подано іменний покажчик архітекторів. Подорож старим містом починається з площі Франца — нині майдан Шептицького — і далі до середмістя й улюбленого парку ім. Цісаревої Єлизавети, який тепер названо іменем Тараса Шевченка. Такий маршрут запропонував упорядник і власник поштівок З. Жеребецький. «1889 року одна з польських газет писала: «11 червня 1889 року видано 34 сюжети ілюстрованих карток з видами міста. Це свідчить, що наше місто бере жваву участь у цьому модному починанні», — таку цитату з газети позаминулого століття навів краєзнавець Михайло Головатий, вітаючи видавців. Якщо колекціонування поштівок до родиних альбомів за бабусі Австрії було популярним заняттям, то сьогодні — вже втрачене у первісному вигляді — воно повернулося як модний елемент інтер’єру та й, хто його зна, може, домашній патріотизм і спричиниться до відновлення активного обміну поштівками, а не тільки «смс». Про історію свого захоплення філокартією розповів Зіновій Жеребецький: «Вихід цього альбому є результатом мого 20-літнього колекціонування поштових ілюстрованих карток з видами Станиславова. У другій половині 80-х років як філателіст я захопився поштовим обігом Галичини. Мою увагу привертали різноманітні поштові кореспонденції австрійського і польського часів. Серед них спочатку найдорожчими були листівки з видами Коломиї, на яких я впізнавав знайомі з дитинства вулиці. Проте з часом серед моїх листівок з’явилося багато з видами Станиславова. Я почав вивчати історію цього міста. Вперше листівки з моєї колекції з’явилися в книжці «Наш Станиславів», котра вийшла 2002-го. Потім було багато видань. Після утворення об’єднання «Моє місто» я отримав унікальну нагоду ілюструвати видання із серії «Моє місто». 2010 року «Лілея НВ» почала видавати нумеровану серію поштівок. Згодом я оцифрував свій архів. і от 7 травня отримав із рук видавця Василя Іваночка перший примірник альбому, ідею котрого виношував давно. Дещо про історію поштівкиѕ Вона як новий вид поштової кореспонденції з’явилася в Австро-Угорщині 1 жовтня 1869 року. Вартість такого пересилання була у два рази дешевшою за вартість простого листа. Поштові картки того часу виглядали таким чином: виготовлені з напівцупкого паперу, на якому була марка з портретом цісаря Франца-Йосифа і німецькою мовою написано: «кореспонденційна картка». Поруч із маркою дозволялося писати адресу, текст повідомлення писали зі зворотного боку. Цікаво, що на перших картках було написано застереження про те, що пошта не несе відповідальності за зміст повідомлення. Після утворення Всесвітнього поштового союзу 1874 року картки було введено в міжнародний обіг. А після скасування в 1894 році монопольного права поштових відомств на друк поштових карток почав бурхливо розвиватися потужний сегмент книжкового ринку — ілюстрована поштова картка. Саме в середині 90-х років з’явилися перші ілюстровані поштові картки з видами міст. Картки з видами Станиславова, я вважаю, з’явились у 1897-му. Власники книжкових магазинів залучали до роботи над поштовими листівками відомих художників, фотографів. Уже в 1900 році було відправлено два з половиною мільярди поштових листівок, а в 1905-му — сім. У цей же час зародився новий вид колекціонування — філокартія. Відомо, що до 1905 року на адресному боці не дозволялося писати жодного тексту, текст розміщували біля зображення або й на зображенню. Саме такі картки осідали в сімейних альбомах і ставали предметом колекціонування. В цьому альбомі під 400-м номером я помістив поштівку, надіслану зі Станиславова до Коломиї, на якій написано: «Пишу з ресторації. Картку посилаю направду не дуже гарну, але купив яка була, аби с мала до альбома». Переважно поштівки були двомовні, однак патріотично налаштовані люди викреслювали на них чужоземні написи. Дуже часто там можна побачити й інші цікаві помітки. Поштівки мають ще й ностальгійну функцію і несуть енергетику часу, саме тому я підбирав до альбома ті листівки, на яких є багато написів, де відображено історичні події, обличчя людей тієї епохи. Думаю, що і чужоземець, який перегляне мою книгу, відкриє для себе привабливе українське місто-сад Станиславів». Презентація видання викликала у присутніх істориків та краєзнавців дискусію про нове — спотворене — обличчя історичного Станиславова. Про емоційну цінність давніх поштівок і про потребу боротись із сучасним архітектурним несмаком сказав і директор інституту туризму ПНУ ім. В. Стефаника Володимир Великочий: «Нинішні наші «есемески» зникають, як написи на парканах. А ці листівки вводять нас в історію. Тому презентований альбом має ще й емоційну цінність, бо дає нам відчуття спадковості, спадкоємності поколінь, гордості, показує нам минуле, за яке нам не соромно. Несмак сьогодні — один із чинників нашого життя. Альбом «Івано-Франківськ на давній поштівці» утверджує благородне світобачення і закликає повернути втрачене місто». Зі своєрідною машиною часу порівняв презентований альбом учасник об’єднання «Моє місто» архітектор Зіновій Соколовський. «Мені б дуже хотілося, щоб серце старого Станиславова билося в Івано-Франківську», — зазначив патріарх архітектури. Леся ТУГАЙ, "Галичина" |
