Є пам’ятники, що творять обличчя різних міст. Споглядаючи їх на папері чи екрані, відразу  впізнаєш  той населений пункт, у якому  він розташований.  Скажімо, для Києва це пам’ятник Богдану Хмельницькому, для Одеси – Дюку Рішельє, для Львова – Івану Федорову, для Полтави – Івану Котляревському. Зрештою, не тільки видатним людям споруджують у нас  монументи, вони можуть бути певними символами-узагальненнями, як меморіали Січовим стрільцям на Маківці чи Лисоні, вражаючий хрест на Білій горі біля Підлісся, де народився М. Шашкевич та інші. Для створення подібних шедеврів авторам потрібно відчути дух епохи, відтворити у монументі  головні ознаки минулого, бути переконливим для їх сприйняття представниками нових часів.
Є такий пам’ятник і в Галичі. Він споруджений  обіч гостинця  Івано-Франківськ - Львів напроти Музею архітектури і побуту Прикарпаття. Це символічний монумент «Меч і Рало».  Він височіє у тому місці, де за часів стольного Галича проходила  друга лінія оборонних валів. Авторами цього пам’ятного знаку є архітектор Володимио Лукомський та скульптор Петро Сопільник. Обидва вони є особистостями досить відомими у мистецьких колах Прикарпаття.
Проте саме  цей пам’ятник для них є знаковим.  Велетенський меч – символ місцевого воїнства, особливого стану бояр-рицарів і плуг – головне знаряддя галицьких поселян. Меч, встромлений у землю, символізує припинення війн. Це свого роду давня мрія галичан, бо скільки разів нашим краяним приходилося брати до рук зброю,щоб захищати рідну землю від ворогів. А їх у нас ніколи не бракувало. Але життя тривало, тому наші предки мусіли думати і про хліб насущний. Вони були добрими землеробами-орачами.  І  хтозна, якщо б вони не любили так своєї землі, чи захищали б її з такою завзятістю? 
Спорудження пам’ятного знаку розпочалося у часи перебудови, а у вересні 1986 року відбулося його урочисте відкриття. Цей день у галичан став справжнім святом, на яке з’їхалися гості із Івано-Франківська та Львова. Відтоді знак «Меч і Рало» велично красується на всю околицю. 
Із книги С. Пушика «Галицька брама» багато цікавого дізнаємося про історію Галича і про спорудження даного символічного знаку зокрема. Автор книги, який був особисто знайомий із скульптором 
П. Сопільником, згадує, як довго народжувався цей твір, бо знаходилися недоброзичливці, які гальмували його будівництво. А ще ніяк не могли визначити  місце, де пам’ятник мав би встановлюватися. Спочатку хотіли знайти йому ділянку біля  Успенської церкви. А пізніше, зваживши усі за і проти, було вирішено, що «Меч і Рало» необхідно встановити при дорозі, а ще й так, щоб кожен, хто їде галицькою трасою, міг його побачити. Сам П. Сопільник скаржився на те, що доводиться йому втілювати свою ідею пізно восени (у листопаді 1985 року). Він повідомив про те, що до бетону додали більше десяти тисяч яєць, щоб міцно стояв знак. Тут постійно працював калорифер, щоб не замерз бетон. Про відкриття даної споруди свої думки висловив С. Пушик. Тут, на його думку, щось недоробив скульптор, недодумав архітектор.
Де речі, про архітектора. Коли історики-екскурсоводи розповідають гостям нашої давньої столиці про «Меч і Рало», то називають, зазвичай, як автора  чомусь тільки Петра Сопільника. Часто така інформація попадає  і на сторінки книг, довідкових видань. Проте заради справедливості мусимо зазначити, що був ще один чоловік, без творчого задуму якого, напевно, цього пам’ятника не було б. Це відомий архітектор Володимир Лукомський.
Я сам би цього не знав, але після появи у газеті «Галичина» статті «Тримаймо порох сухим» (за 6 грудня 2011 року), яка починалася розповіддю про «Меч і Рало», до мене звернулася листом Лукія Лукомська і повідомила, що саме її чоловік вибрав місце розташування пам’ятника, запроектував високий насип зі спіральними доріжками, постамент і пропорції пам’ятного знака.  Далі 
Л. Лукомська повідомила: «Це був останній авторський проект мого чоловіка. Після його смерті я ще допроектовувала земляні роботи для постаменту. Як вже не стало архітектора В. Лукомського, П. Сопільник чомусь промовчав про співавторство».
Ось чому виникло непорозуміння з авторством пам’ятного знаку. Тож ми мусимо цю помилку виправляти, що власне ми й зробили на початку статті. До речі, п. Лукія називає монумент «Меч і Плуг» (первісна назва). Пізніше в літературі закріпилась назва «Меч і Рало»  (дехто зрідка вживає назву «Меч і Орало»).
Уже, дотримуючись традиції, скажемо, що «Меч і Рало» відіграє не останню роль у сучасному суспільно-політичному життя Галича-Крилоса. Тут, біля нього, галичани зустрічають поважних гостей, тут проходять народні віча, відбуваються святкові дійства. Його часто зображують у своїх творах художники, зокрема, бачимо його на  графічних роботах уже покійного  Романа Пащина. Символічне зображення даного знаку було використане для логотипу Патріарших прощ до Галицької Чудотворної ікони Матері Божої.  
Отже, пам’ятник своєю величчю нагадує усім про славне минуле давнього Галича. Він є справжнім символом давнього міста, уособленням ратних подвигів наших пращурів та мирної праці галичан-землеробів. 

Іван ДРАБЧУК, історик, член НСКУ