У суботу, 9 серпня, у просторі «Хартія-Хаб», що на Промприладі, відбулася лекція «Наддніпрянці серед УПА». Спікером заходу був кандидат історичних наук, дослідник діяльності мережі ОУН і підрозділів УПА, військовий 13 бригади «Хартія» Сергій Волянюк, пише Репортер.

За словами історика, у Радянському Союзі поширювали міф, що в ОУН та УПА брали участь лише вихідці із західних областей. Його придумали для того, щоб розділити українців на «західних» — націоналістів і «східних» — нібито прихильників радянської влади. Совєти використовували цю тактику, бо розуміли, що роз’єднане на кілька таборів суспільство нездатне боротися за свою незалежність і свободу.

Саме тому «Хартія-Хаб» організувала зустріч, на якій «хартієць» спростував цей міф і розповів про наддніпрянців, які боролися за українську державу в лавах ОУН і УПА.

Сергій Волянюк каже, в армії УПА було дев’ять генералів, вісім із яких отримали звання посмертно. Першим генералом УПА був Леонід Ступницький, уродженець Житомирщини.

Його бойовий шлях цікавий тим, що він починав свою службу ще в російській імператорській армії. Але належав до Бузького козацького полку, який вів військові традиції ще з козацьких військових частин — Задунайської Січі й бузького козацтва, — говорить історик.

За його словами, Ступницький воював за армію Української Народної Республіки у 1918 році, кілька разів був поранений, а у 1943 році приєднався до УПА й очолив посаду начальника штабу.

Зберігся ряд документів, які він підписував. У них він фігурував під псевдом, в сучасній мові — позивним “Гончаренко”. Ці документи були основоположними для діяльності всієї армії на Волині й Поліссі. Він був одним з тих, хто розбудовував армію у 1943 році. А 30 липня 1944 року “Гончаренко” загинув у бою при виявленні криївки, — розповідає Волянюк.

За його словами, понад 30% командного складу УПА були вихідцями з Наддніпрянщини, серед них — і жінки.

Наприклад, Тамара Омелюсік із позивним «Землячка» була медсестрою в армії Української Народної Республіки. А в часи УПА займалася вишколами медсестер і керувала підпільним шпиталем.

У листопаді 1943 року за евакуацію поранених Тамара Омелюсік отримала подяку від головного командира УПА Романа Шухевича, — зазначає історик.

Також Сергій Волянюк розповів про духовий оркестр УПА.

У 1943 році у Вінниці при батальйоні поліції сформували військовий оркестр. На початку січня 1944 року ці хлопці, музиканти, вирішили перейти до українських повстанців. Вони прийняли присягу УПА і разом з куренем рейдували по Вінниччині, по Хмельниччині. Брали участь у релігійних і державних святах, у вшануванні полеглих героїв, стрільців, – говорить спікер.

Історики досі шукають імена музикантів оркестру, адже жодної світлини не збереглося — є лише згадки в історичних джерелах і спогади очевидців.

За словами Волянюка, в УПА державним прапором вважали синьо-жовтий, а чорно-червоний був революційним, символом боротьби за незалежність.

Пояснення було дуже просте. Коли кров падає на синьо-жовтий прапор, то з’являються червоний і чорний кольори. Це, власне, символізує кров, пролиту за українську землю. Прапори використовували паралельно, – розповідає Сергій Волянюк. – У нашій бригаді використовується червоно-чорна символіка, бо ми також є спадкоємцями Української повстанської армії. Традиції живуть й історія є важливою. Бо хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього.

Наприкінці лекції учасники могли поставити спікеру свої запитання.

Мирослава Надкернична