Субота, 18.05.2024, 23:01:44

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Квітень 2023  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
 
Архів новин
Головна » 2023 » Квітень » 24 » Мильна історія Станиславова
20:54:50
Мильна історія Станиславова

Незважаючи на те, що найдавніші згадки про фабрику мила в Станиславові датуються першою половиною ХІХ століття, можна сміливо стверджувати, що миловаріння в нашому місті розвивалося ще з часів заснування Станиславова. Адже тоді практично кожен містянин був сам собі миловаром і виготовляв мило для власних потреб. Лише згодом місцеві майстри мусили боротися з суворою конкуренцією, адже місто заполонила іноземна продукція. Але й у таких умовах станиславівські миловари вміли завойовувати серця споживачів.

Миловаріння у давні часи

У давні часи в галицьких садибах, особливо заможніших, кожна господиня сама вміла виготовити мило, використовуючи жовч тварин, мед і запашні трави. Для виготовлення мила також використовували деревний попіл та тваринні жири. У той час торговці свічками продавали також мило, яке робили з лою, тобто жиру великої рогатої худоби чи овець. Під кінець процесу миловаріння вони додавали сіль. Таке мило було тверде, і його різали на шматочки. Воно добре пінилося, але на ньому виступали краплі жиру, через що руки робилися жирними. Крім того, його не можна було довго зберігати, бо воно швидко псувалося. Миловари, прагнучи задовольнити потреби споживачів, додавали до мила ефірні олії, які перебивали неприємний запах.

Фармацевтична та косметична промисловість у Галичині почала зароджуватися в аптечних лабораторіях в середині XIX століття. Це пов’язано з тим, що саме на початку XIX століття розроблено нові технології виготовлення лікарських засобів, і винайдено багато лікарських та гігієнічних засобів власне у аптеках. З кінця ХІХ сторіччя галицькі аптеки перетворились на приватні торгові підприємства. Їхня продукція могла конкурувати з товарами іноземних фармацевтичних фірм, що шукали ринки збуту в Галичині, провінції Австро-Угорської імперії. Власники аптек намагалися зберегти своє «місце під сонцем», тому нарощували об’єми виробництва й урізноманітнювали асортимент. Цікаво, що ще наприкінці ХІХ століття в асортименті станиславівських аптек було рідке мило, яке багато хто вважає сучасним винаходом. Щоправда, використовувалося воно здебільшого для миття голови. Аптекар Адольф Байль, чий заклад знаходився на площі Ринок, 4, продавав пляшечку рідкого мила за 70 центів.

Історик Юзеф Зелінський зазначає, що фабрика свічок і мила в Станиславові діяла ще у 1834 році. Згадку про цю фабрику ми знаходимо й у монографії М. Грибовича, який описує життя міста в 1847 році. Садок Баронч, автор знаменитої праці «Пам’ятки міста Станиславова», так описує промисловість у 1854 році: «Місто має також чотири броварні, фабрику лікерів, ґуральню, порядний готель Сакса з гарною бальною і театральною залами, фабрику шкір, фабрику ножів, фабрику свічок і мила, а на передмістях – 5 цегелень і 12 водяних млинів». За даними Юзефа Зелінського, станом на 1853 рік у місті налічувалося 38 торговців милом та іншими косметичними і господарськими товарами.

Початок ХХ століття

На початку ХХ ст. власницею фабрики мила була Файге Віен, яка володіла також кількома будинками в Станиславові. Вона була не лише успішною бізнес-леді, а й турботливою матір’ю. Її маленька донька була частково паралізованою через важку хворобу. Пані Віен возила її до багатьох спеціалістів, лікувала у Львові, але все було марно. Однак у 1902 році хвора пройшла курс лікування електричним струмом та інтенсивним масажем у місцевого лікаря Гана. Дівчинка одужала, і щаслива мати опублікувала зворушливу подяку лікареві. Станом на 1911 рік преса називає власником фабрики мила такого собі Вільгельма Драйфаха, який оселився в місті того року. Однак у міжвоєнному Станиславові успішно діяло миловарне підприємство Леона Віена, який, мабуть, походив із давньої родини станиславівських миловарів.

Виробництво свічок і мила в Галичині офіційно підтримувалося Крайовим сеймом як важлива галузь промисловості, місцеві мильні фабрики отримували пільгові позики під низькі відсотки. Галицькі миловари мали своє професійне об’єднання з центральною резиденцією у Львові, спільне з різниками та м’ясниками, тому що у своєму виробництві теж використовували продукцію м’ясної галузі.

Станом на 1911 рік кожен галичанин використовував близько 4 кг мила на рік. Сучасна людина використовує трохи менше – близько 3,6 кг, мабуть, тому, що користується ще пральними порошками, гелями для душу та іншими мийними засобами. Незважаючи на активну підтримку влади, місцеві миловари потерпали через потужну конкуренцію. В тогочасній Галичині мила продавалося приблизно на 23 мільйони корон щорічно – і лише 10 млн корон припадало на місцеві фабрики, решту суми споживачі платили за мило іноземних виробників.

Гортаючи газету «Кур’єр станиславівський», ми бачимо безліч рекламних оголошень мила різних виробників – віденських, чеських, французьких. Дуже поширеною в місті була продукція чеського миловара Шихта, яка продавалася під двома марками – зі зображенням оленя і ключа. Якщо вірити рекламі, лише мило Шихта чисто відпирало білизну, не шкодячи їй. Реклама цього мила зустрічається навіть у станиславівській пресі часів Першої світової війни. Оголошення віденського виробника Шляйха рекламувало косметичне мило на основі пасти з натурального бджолиного воску, а ще одна віденська фабрика «Evoe» пропонувала косметичне мило, виготовлене за таємними рецептами східних красунь.

У Станиславові продавалися й вироби львівських мильних підприємств, зокрема широко відомої хіміко-фармацевтичної фабрики «Тлен». Вона виготовляла близько 300 сортів лікувального та рідкого туалетного мила, різноманітні туалетні води і парфуми. Ще одне львівське підприємство, фабрика Ігнатовича, пропонувало косметичне мило та інші засоби для краси.

Міжвоєнний період

Значно складнішою була ситуація з імпортною продукцією у міжвоєнний період. За Польщі місцевим діловим людям не дозволялося продавати закордонну косметику, бо уряд Другої Речі Посполитої захищав вітчизняного виробника. Але імпортне мило все одно з’являлося на прилавках Станиславова завдяки контрабанді. Особливо популярною була продукція німецької марки «Kaloderma», яку продавали з-під поли.

У 1920-х роках у Станиславові налічувалося аж вісім виробників мила, причому одна з цих фабрик – підприємство пана Зінгера на вул. Матейка – спеціалізувалася винятково на туалетному та косметичному милі. Особливо популярною була продукція фабрики «Соло», що знаходилася на вул. Баторія (тепер вул. Короля Данила), а також фабрики «Експрес» підприємця Озіяша Фішлера.

У станиславівських крамницях продавалося й українське кооперативне мило «Центросоюзу». Фабрика мила «Центросоюзу» працювала у Львові з 1921 року під керівництвом інженера-хіміка Е. Гавалка. Цей науковець стажувався за кордоном, де ознайомився з найновішими технологіями миловаріння. Керівництво фабрики дбало про вдосконалення обладнання, закупівлю нових машин і нарощування виробництва. З 1921 року підприємство випускало мило «Мута» спільно з фабрикою «Мута», а з 1928 року «Центросоюз» став єдиним власником підприємства та змінив назву продукції на однойменну. Попит на мило постійно зростав, тому фабрика поступово нарощувала виробництво туалетного та ароматного косметичного мила в спеціальному картонному упакуванні. У своїй рекламі фабрика закликала споживачів підтримувати українського виробника.

У цей період у місті спалахнули кілька «мильних» скандалів. У квітні 1933 року на місцевого фабриканта Леона Віена подали скаргу через неправомірне застосування торгової марки чеської фабрики мила «Шихт». Справою займався адвокат Рудольф Штайнманн, який з’ясував, що станиславівський підприємець насправді не порушував закону. Справа в тому, що на продукції чеської фірми була зображена фігурка оленя, яка була впізнавана споживачами. А фабрикант Леон Віен розмістив на упаковці мила фігурку кози, яка нагадувала силует оленя на продукції чеського виробника. Конфлікт удалося залагодити миром. Станиславівський підприємець погодився більше не використовувати на своїй продукції зображення, що нагадувало «чеського оленя», і опублікував вибачення у місцевих та львівських газетах. Фабрика Леона Віена знаходилася на вул. Бельведерській, 112.

У січні 1936 року фабрикант мила Леон Віен знову потрапив на шпальти кримінальної хроніки. Поліція провела обшук у відомого станиславівського злодія Ізраеля Гольда, що мешкав на вул. Ламаній (тепер вулиця Марка Вовчка). Під час обшуку було знайдено 49 кг мила, і господар не зміг переконливо пояснити, звідки в нього такі ґрунтовні мильні запаси. Фабрикант Леон Віен розпізнав 37 кг мила як продукцію своєї фабрики, а решта мила залишилася неупізнаною. Мильного злодія та його дружину заарештували.

У 1935 році в халепу потрапив Казимир Медерський, співвласник однієї зі станиславівських мильних фабрик. Його звинувачували у зв’язках зі злочинним світом, зокрема з фальшивомонетниками, і в поширенні та збуті фальшивих грошей.

Радянська окупація

Коли у вересні 1939 року червона армія окупувала Галичину, всі елементи радянської системи поширилися й тут. Приватні крамниці та підприємства націоналізовувалися й закривалися, тому мешканцям міста довелося забути про звичний комфорт і улюблені товари. «Совіцьке» мило коштувало дорого й було, за спогадами очевидців, «страшним і чорним, як вугілля». У радянські часи мило також використовували замість крему для гоління в перукарнях. Про це повідомляє газета «Прикарпатська правда» від 29 вересня 1944 року: «Майстер садовить вас у крісло, що крутиться навколо своєї осі, обгортає серветкою, яку щойно зняв із плечей поголеного перед вами відвідувача, навіть не струсивши обрізки волосся. Ваше обличчя намилюють кавалком мила, витягнутого з кишені майстра. Потім майстер обливає це мило холодною водою, і помазком, яким щойно намилював обличчя попереднього клієнта, починає «гуляти» по вашому обличчі. Якщо до цього додати, що сам майстер без халата і не миє руки після кожної процедури, то у вас складеться повне враження вічної некультурності станіславських «фризьєрів»…

У сучасному Івано-Франківську миловаріння процвітає – вироби ручної роботи на будь-який смак пропонують у численних косметичних крамничках та на сайтах в інтернеті. Навчитися мистецтву миловаріння можна під час майстер-класів, які регулярно проводяться в місті на різних локаціях.

Олена БУЧИК


Переглядів: 76 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024