Понеділок, 20.05.2024, 19:40:17

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Грудень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
 
Архів новин
Головна » 2020 » Грудень » 5 » Митець, борець, вчитель. У Франківську згадують Опанаса Заливаху
19:41:21
Митець, борець, вчитель. У Франківську згадують Опанаса Заливаху

Минулого тижня в Музеї мистецтв Прикарпаття відкрилася виставка до 95-річчя відомого художника, дисидента Опанаса Заливахи.

Під час відкриття багато говорили й згадували про митця – «Репортер» зібрав спогади.

Рідні друзі

Обидва зали Музею мистецтв Прикарпаття нині заповнені роботами Заливахи. Тут його олійний живопис, вироби з кераміки й дерева. Загалом – понад 120 робіт. Усі поділені за секторами. Окремо ранні роботи, на сакральну тематику, родинні портрети. А в малому залі розмістили полотна на тему Голодомору та ув’язнення. Адже він першим в українському образотворчому мистецтві порушив цю тему і збирав матеріали.

Опанас Заливаха народився у селі Гусинка, на Харківщині. А на Прикарпаття, до Косова, він приїхав на практику студентом пітерського Інституту живопису. Так тут і залишився. У 1965 році його заарештували, дали п’ять років й відправили у Мордовію.

Цікаво, що більшість картин експонується вперше. Виставити всі його робити з сімейних фондів вирішила донька художника Ярина Заливаха. За її словами, це вдруге у стінах колегіати зібрали стільки батькових робіт. Перша персональна виставка була у травні 1989 року.

«Тоді прийшло багато людей, таке піднесення було, – пригадує донька художника. – Він хвилювався, бо це було його повернення – Заливахи для Івано-Франківська. Понад 150 робіт. А зараз ми вшановуємо пам’ять про нього».

Каже, що на всіх виставках супроводжувала батька, що вони були щирими друзями.

«Не їздила хіба у Лондон, – посміхається пані Ярина. – У 1997 році його запросили туди на виставку. Повіз 40 робіт, і жодна не повернулась. Багато подарував, а решта 20 – лишилося. З них 10 робіт зараз у католицькому університеті в Лондоні, а ще 10 взяв український музей у Нью-Йорку».

Відкриття нинішньої виставки відбувалося під акомпанемент живої музики. Пані Ярина каже, що батько в майстерні завжди слухав класику. І з Василем Стусом свого часу він познайомився на концерті класичної музики.

То була сенсація

Картини заворожено розглядає Ганна Шеремета – старша наукова співробітниця музею. Каже, ото як влаштувалась сюди на роботу, то дуже хотіла познайомитись з Заливахою.

«Я його з виду знала. На виставках він все у натовпі стояв, нічим не виділявся, – говорить пані Ганна. – Його якось усі оминали. Може, не хотіли зайвих проблем, бо час такий був. Мене з ним познайомив художник Олександр Коровай. Я була вражена скромністю й ерудованістю Заливахи. Я вір­менка, а він одразу Параджанова згадав, бо разом були на засланні. Розказував, що Параджанов йому якісь малюнки малював. Мене розпитував про Вірменію, про художників, тішився, що я їх знала. Такого патріота я ще не бачила. На кожній виставці, може, не всім подобалося, але закликав художників, аби вони особливо звертали увагу, що вони – українські художники. Аби в їхніх творах був національний колорит».

Також пані Ганна згадує, коли у цьому музеї була його перша виставка, то приїхали з усієї України, бо це була сенсація. Більше музей такого ажіотажу не бачив. І на тій виставці Заливаха також скромно стояв збоку.

Академія у таборах

Для художника Богдана Бринського Заливаха був вчителем і добрим другом. Каже, коли познайомився з ним у 1988 році і побачив його картини, то пів року до рук пензля не брав. Усе, що досі малював, здалося непотрібним. Але потім прорвало.

«Він все щось мав мати в кишені, якусь цукерку – і поділитися, – розповідає Бринський. – Він багато пережив. Але про ув’язнення не дуже розказував. Ніколи не жалівся. Все казав, що пройшов там академію становлення. Коли я працював в інституті, то він постійно питав: «Богдане, а чи є в тебе мислячі діти?». Його це завжди турбувало».

З собою до музею Богдан Бринський приніс старі фото й листівки, які Заливаха привіз із Лондона.

«Купив там у музеї, – показує художник. – Отут пише, що то малюнки невідомого українського митця. А то були роботи Заливахи. Він з того сміявся».

Особливе вітання

Художник Орест Заборський пригадує, як вперше побачив Заливаху на виставці у краєзнавчому музеї. То був 1962 рік, Заборському було 15 і він якраз планував вступати в Одеське художнє училище.

«Я просто побачив чорного, невеликого чоловіка, очі горять, такий енергійний, – розповідає пан Орест. – Його робота всіх дивувала, бо це був стилізований портрет жінки з блакитними губами й рожевим волоссям. На той час – щось нетипове».

А потім він побачив Заливаху вже після його повернення з таборів. То був 1969 рік, вже тоді познайомились.

«Стоїть худий геть сивий чоловік, а минуло лише сім років, як я його бачив, – говорить художник. – Одно око тече. Я все питався, які там були муки? Він казав, що не було, лиш з ливарного цеху, де працював, їх напівголих виганяли на 30-градусний мороз на пробіжку».

Заборський зберігав скриню Заливахи у своїй майстерні. Каже, його речі багато людей розібрали. От, його попросили забрати на зберігання велику скриню з різним начинням.

«Я її тримав дуже довго, поки він був на засланні, – каже Орест Заборський. – Накрив, аби ніхто не бачив. Дуже цікава річ. З фанери, розмальована. Були там соняшники в темних кольорах, у нього завжди якось усе йшло через такий трагічний надрив. Ще там піднімалося віко, і можна було спати. То він собі там спав, а коли гості приходили, то це був стіл або стілець».

Заборський каже, що Опанас Заливаха дуже добре розбирався в людях і тонко відчував, з ким можна говорити, а з ким краще мовчати. Не всіх до себе підпускав.

«Особливим було навіть його привітання, – посміхається пан Орест. – Він просто піднімав напівзігнуті руки. Хтось казав: «О, Заливаха здається». А він просто так вітався, але не з усіма. Той жест був символічний – це тризуб».

…До 100-річчя художника Ярина Заливаха мріє відкрити музей батька, аби там були представлені всі його роботи. Каже, він теж мріяв про це.

Світлана Лелик


Переглядів: 168 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024