Субота, 18.05.2024, 15:00:14

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Червень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
 
Архів новин
Головна » 2019 » Червень » 14 » На галицькій дорозі зберігся слід… In memoriam Ігор Коваль
23:41:32
На галицькій дорозі зберігся слід… In memoriam Ігор Коваль

«…Нещодавно мене запитали з підтекстом: “Чому я так часто пишу статті для районної газети?”. Адже мені могло би вистачити і надрукованих книг, наукових та науково-популярних статей у маститих виданнях. Пишу, бо ПРОСТІ люди в галицьких селах чекають живого слова. Пишу, бо ХОЧУ донести до кожного серця, якими великими і славними талантами багата наша, Галицька земля.
Пишу, бо сьогодні, коли людство живе у проголодь без добра, а все ситішими на Україні стають безнадія, зневіра та розчарування, то, може, життєписи наших побратимів стануть для когось уроком, як одержимі люди за найгірших обставин піднімаються до ВЕРШИН царства ДУХУ…» - такими словами кілька років тому відповів сл. п. Ігор Коваль про те, що він робив кожного дня – досліджував і популяризував.

Звичайно, з плином часу побачить світ комплексне дослідження про нього – як про особу, батька, активного громадянина, педагога, управлінця, краєзнавця.
Тепер, коли пам’ять та уява пригадують уривки бесід, різноманітні ситуації, їх важливо записати, щоб колись наступні покоління знали про нього – так, як він знайомив сучасників з Хмілевським, Чачковським, Пастернаком, Ауліхом, Фіголем та багатьма іншими.
Очевидно, що не думав, що в швидкому часі стане разом з ними в інших світах…
Зараз, коли він там, оцінюєш масштаб його постаті, жагу до досліджень, любов до рідного краю. Юнак з Львівщини, впродовж довгих років йшов дорогою до Галича, який полюбив і в якому залишився назавжди. Коли його запитували про дослідження минулого столичного міста, перспективи сучасності – завжди відповідав «До Галича потрібно йти щоденно!». Вражало, коли він проводив екскурсію і як починав дзвеніти його голос, коли цитував уривок Пастернакового свідчення про тлінні останки князя Ярослава Осмомисла – «Оцим присягаю, словом чести науковця….».

Вірив, що земля має довшу пам’ять, ніж люди. Можливо, тому вважав такою важливою археологію. Мандрівки полями, знайомство з пошуківцями давали йому невичерпний матеріал для досліджень. І хоча був часто критикований за те, що серйозно ставився до нелегальних пошуковців, мав переконання, що така дія є засобом збереження в пам’яті для майбутнього тих місць, де творилася історія.
Ймовірно, саме там в полях працювала його уява – міг бачити княжих воїв, будівлі храмів, фортифікаційні споруди…

Можливо тому, що добре відчував історію, міг легко переносити свої думки на папір – і кожен відчував, що його добрий стиль оповіді ніколи не був нудним.
Коло його зацікавлень було дуже великим – починаючи з біблійної археології і закінчуючи розкопками жертв НКВС. Тих, хто були довірені в його працю, завжди вражали ящики від печива, розкладені по периметру кімнати – в них збиралися матеріали його майбутньої докторської роботи, різні дослідження. Це справді будило уяву і залишалося в пам’яті.

Підготувавши ґрунтовну працю, міг написати простішу версію про проблематику дослідження, доступну для часописів. Був дуже талановитим – якби не був науковцем, то міг стати популярним журналістом. Цілком точно можна сказати, що про Коваля найкраще міг би написати і розповісти сам Коваль…

Кожен по своєму його знав. Є те, що можна оповідати десятки разів, є те, що назавжди залишиться поза кадром. В будь якому випадку, в різних життєвих обставинах міг і вмів бути неповторним – чи купуючи печиво в магазині, чи вітаючись на вулиці зі знайомими, чи йдучи на працю холодним осіннім ранком не защіпаючи плаща… Ті, хто мали чергування з ним в музеї, знали що день буде цікавим і вони завжди матимуть змогу почути якусь незнану історію.

Зараз, коли складаємо список його праць – бачимо цей величезний масив – дописів в часописи, статті в наукові збірники, окремі монографії. Проте, мало хто знає, що він взагалі не працював з комп’ютером. Міг годинами сидіти з кимось, хто елементарно володів роботою з ПК і терпеливо очікував, коли йому допомагали в пошуку джерельних матеріалів.

 

 

Пам’ять фіксує його постать чи з книжкою, чи з портфелем. Виглядав, як продовжувач справи «Руської Трійці» в сучасності, за енергійністю дорівнював найрухливішим просвітянам початку ХХ – го століття. Безсумнівно, що був місіонарем, бо мав місію – звернути увагу на те, що інші пропускали або вважали уже дослідженим. Він повертав з небуття постатті тих, яких зараз знаємо завдяки його монографіям.

Коли неодноразово виникало якесь питання – чи в розмові, чи навіть в дискусії у Фейсбуці, незважаючи на те, що вже було надано аргументовану і вичерпну відповідь, все знаходився хтось один, хто ще сумнівався і говорив «то треба запитати в Коваля!».

Ми думали, що великі люди жили перед нами, в попередніх століттях; а насправді вони жили посеред нас – і ми не завжди їх могли оцінити. Власне таким, неоціненим до кінця був Ігор Коваль.
Ми тішилися, коли всякими правдами неправдами діставали книжки Пеленського, Хмілевського і Чачковського, Пастернака – а тепер виявилося, що вони знайшли своє продовження в студіях Коваля, і рівноцінно стоять на полицях бібліотек.

Хоча, треба сказати правду – для багатьох, він ще за життя був легендою. В першу чергу, для студентства. Ми, як студенти дивилися з – за парти на тих «хлопців» – Грабовецького, Андрухіва, Арсенича, Коваля – часом бачили окремих з них у вишиваних сорочках і відчували радість з того, що вони є нашими наставниками. Тепер, коли частина з нас старші і самі на відповідальних посадах, і маємо вишиванки – задумуємося – що зовнішню форму (сорочку) ми дотримали, але чи ми стали такими, як вони?

Як освітянський управлінець і краєзнавець, добре знав область. При знайомстві з студентами любив запитати населений пункт їхнього походження, а якщо знав місцевих людей, то й міг поцікавитися поточним станом їхніх справ.
Молодь любив і поважав, молодшим давав відчуття цілковитої доступності (при тому молодший завжди дотримувався поваги), вмів слухати і без потреби не повчав.
Своїх молодших колег міг лагідно називати «козачатами». Міг довірити молодшому провести лекцію, мотивував свої дослідження не відкладати в «довгий ящик», а оперативно друкувати і випускати в науковий світ.
Часом висловлював стару монашу тезу «Молися і працюй!» - і хоча молитва була його особистим, проте активна праця була помітна.
Завжди в товаристві з любов’ю оповідав про своїх внуків; розказував, як приспівує з ними пісню «Варенички мої…».

Вмів визнавати свої помилки, хоча тяжко їх переживав. Часом роздумував над своєю кар’єрою, вмів критично її оцінити і сказати, що в певні часи мав “запаморочення від успіхів». В критичних обставинах, хоча міг би змовчати, але відчував важливість моменту брав слово і наводив аргументи.
Пригадується, коли ряд науковців підписували звернення до органів влади з застереженням проти відбудови Успенського собору – сам хоча їх підтримував, підпису не поставив, але на важливій конференції піднявся і чітко озвучив свою позицію, після якої ряд активних «відбудовувачів» (а ще раніше активних комсомольців та компартійців) мусіли покинути залу.

Коваль жив в історичній місцині, досліджував історію і сам став історією. Часом, ми не особливо цікавилися дослідженням минулого Крилоса – Галича, бо знали, що там є Патріарх досліджень – а він точно нічого не міг пропустити, щоб згодом втратити для науки.
Ми мали радість бути знайомим з ним. Тепер, багатьом з нас Крилос став ріднішим, і не тільки через те, що там цікаві пам’ятки історії, а через те, що там жив і творив наш колега…
Тут в одне поєдналося – феномен місця і людини. Звичайно, є розуміння Крилоса «до» і «тепер» - коли ти міг іти вулицею села і раптово зустрітися з Ковалем, пристати до бесіди і гарно провести час. Тепер маємо з того приємний спогад…

Пішов від нас на Провідну неділю, 40 - ок днів тому. І хоча багато з нас знали, що в останні місяці мав певні проблеми зі здоров’ям, для більшості це стало неочікуваним.
Подібно, як колись на Пастернакові розкопки, йшли люди до Крилоса, щоб віддати шану Ковалю – тому, хто любив ці місця і назавжди залишився тут.
Спочив в омріяному та улюбленому краї, на Качкові, поруч Галичиної могили; прощало його товариство в давній Успенській церкві.
Відійшов у синє небо, але залишився в наших спогадах…

Андрій Чемеринський


Переглядів: 337 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024