В Івано-Франківській області знайшли три тунелеподібні печери: біля сіл Середній Березів і Шешори-Прокурава Косівського району та біля села Сукіль Долинського району. Печери могли використовуватися для того, щоб заховати від стороннього ока щось цінне.

Про це на своїй фейсбук-сторінці повідомив завідувач відділу Інституту релігієзнавства Львівського музею історії релігії Микола Бандрівський, інформують "Вікна".

Петрогліфічний загін, який проводить пошуки і фіксацію давніх наскельних зображень і петрогліфів в Івано-Франківській і Львівській областях, під час археологічних розвідок в горах виявив низку об'єктів, які названо штучними тунелеподібними печерами. Їх задокументовано поки-що три: біля сіл Середній Березів і Шешори-Прокурава Косівського району та ще один біля села Сукіль Долинського району Івано-Франківської області.

У Середньому Березові обстежена печера знаходиться на відстані близько 200 метрів на схід від села із західної сторони гори Діл. Печера має вигляд прямого тунелю довжиною до 15 метрів і шириною 0,80-1,5 метра висотою до 2,30 метра. На відстані 8 метрів від входу є заповнений водою вхід до нижнього тунелю, до якого ведуть вирубані у камені сходинки і які проглядаються до 3,5 метра у глибину під водою. Рівень води у цьому бічному вході — радше, резервуарі, починається з глибини 1,20 від рівня долівки печери. На бічних стінах і на склепінні печери простежуються сліди грубо виламаної породи, однак без слідів додаткового опрацювання зубилом.

Ще одна печера виявлена неподалік Шешорів, точніше на відстані 200 метрів на північний схід від села Прокурава в урочищі "Царина". Печера знаходиться в глибокій розщелині, з якої витікає струмок. Підхід до неї стрімкий, з обидвох сторін оточений майже вертикальними скельними "стінами" висотою до десяти метрів. З обидвох сторін при вході у бічних стінах видно вирубані у скелі пази для закріплення в них торцевих частин дерев'яних конструкцій. Сама печера має вигляд прямого тунелю довжиною 27 метрів при ширині до 1,5 метра, який трохи далі від входу має бічне відгалуження у вигляді тунелю довжиною 6,1 метра. Висота печери в місці розгалуження понад чотири метри, стіни вкриті сталактитовою кіркою, а в самій печері — вогко і холодно, зі стелі постійно капає вода, а з глибини тунелю витікає джерело.

Третю печеру обстежили біля села Сукіль в Долинському районі, були тунелі в нижній частині гори в урочищі "Лаврівка", тоді як вершина гори має назву "Монастир". Цю печеру відкрив св.п. Михайло Рожко у 1988 році і тоді ж вона була обстежена працівниками Інституту нафти і газу з Івано-Франківська. До північно-західної частини "Лаврівки" примикає урочище "Порохівня". Вхід до печери знаходиться на відстані близько 40 метрів від садиби пана Мушинця. Печера вирубана у сланцевій породі під товстим (до одного метра) пластом значно міцнішої породи, яка править тій печері за стелю. Вхідний отвір до печери розташований прямо над поверхнею ріки Сукіль і має у висоту до 1,7 метра та шириною близько метра. Печера у плані має вигляд з'єднаних між собою у вигляді дуг трьох вузьких тунелей, кожен з яких має розширені зали у місцях входу. Один з тунелей тягнеться вглиб гори на 14 метрів, тоді як центральний тунель має у довжину до 15 метрів.

Але перейти з центрального тунелю в бічний (східний) тунель є нелегко, оскільки доводиться перестрибувати через резервуарноподібне заглиблення прямокутної в плані форми розміром 3,5 х до 1,5 метра, яке вирубане у долівці печери і на сьогоднішній день заповнене водою. Цікаво, що рівень води у цьому "резервуарі" на 7 метрів вищий за рівень води в ріці Сукіль, яка протікає у кількох метрах поруч. По кутах "резервуару" вирубано пази шириною 0,5-0,8 метра для закріплення у них торцевих частин брусів перекриття. Натомість західний тунель, описуючи в плані дугу довжиною понад 25 метрів, перед самим виходом назовні розширюється у невеликий зал шириною до п'яти метрів, який на даний час майже увесь заповнений намулом і обваленими плитами зверху).

"Ці тунелеподібні печери не могли використовуватися ні для проживання, ні для зберігання якихось їстівних припасів. Цьому перешкоджала їх надмірна вологість і низька температура. Сумнівно, що ці печери могли використовуватися у культових цілях у передхристиянські часи, оскільки існує різнобій в орієнтації тунелей і відсутність дії вогню. Мушу відкинути також припущення про монаше (схимницьке) обжиття печер, оскільки пустельники усамітнювалися у важкодоступних і відлюдних місцях, а печери у Середньому Березові, Шешорах-Прокураві і Сукілі розташовані на околиці сіл", — зазначає Микола Бандрівський.

Ще однією особливістю печер є те, що тунелі у них викуті наспіх, неохайно: тих, хто їх довбав, судячи з усього, обмежував час.

"Тунелеподібні печери в Шешорах-Прокураві, Березові і, можливо, у Сукілі вибивалися з метою щось укрити від стороннього ока. Для цього була розроблена єдино вірна в умовах гірського ландшафту система, а саме: гідротехнічна, пов'язана з використанням у нерозривному зв'язку трьох складових елементів, два з яких — матеріальні (камінь, вода), а третій — психологічний", — припускає Микола Бандрівський.

За його словами, психологічний елемент полягає у тому, що нікому не захочеться щось шукати у темній холодній печері, де з усіх сторін щось тече чи капає, а під ногами плюскотить болото і у кожному закутку примарюється хто-зна що.

Микола Бандрівський зазначає, що заховати якісь дорогоцінності у горах не так легко:

• закопати не надійно, бо один з тих, хто закопує, чи той, хто випадково віднайшов те місце, може легко отримати сховану річ;
• вирубати у скелях печеру, а потім завалити вхід до неї камінням теж не надійно, бо при наполегливості завал можна розібрати;
• опустити сховок під воду у потоці теж не надійно, бо швидкоплинна течія може легко звести нанівець усю справу.

Тому логічніше було об’єднати ці три способи в один, залучивши при цьому хитрість і технічні навики. Це й було здійснено у тунелеподібних печерах на Гуцульщині.

"Вибивався один основний і довгий дезорієнтуючий тунель, який відволікав увагу від бічного значно коротшого тунелю або лазу шахтного типу, який вів до інших приміщень. Цей перехідний лаз між основним тунелем і місцем "сховку" заповнювався водою. Таким чином утворювався ефект сифону. Очевидно, що пройти цей лаз, не знаючи способу відводу з нього води, навіть при великому бажанні було неможливо", — розповідає Микола Бандрівський.

За його словами, мусить існувати спосіб розблокування системи, а отже і доступу до "сховку":

"Для будь-якого укриття мусить бути передбачена можливість хоча б періодичного доступу до нього. Виключено, щоби з теперішніх резервуарів у тих тунелеподібних печерах вичерпували. Це нічого б не дало, оскільки їх рівень тримається там  завдяки постійному надходженню води з джерела або потоку. А відвести воду з цього печерного сифону можна було лише створивши тимчасову загату вище по руслу, що на короткий час оголило б перехідний блокувальний лаз".

Майбутні дослідження, які поза сумнівом вимагатимуть великих затрат праці на розчищення тунелей від завалів, намулу та відведення води, покажуть, наскільки ті чи інші припущення є справедливими.

"Тішмо себе тим, що в Українських Карпатах у певний (і ще точно не визначений на сьогодні) період історії була вироблена цілісна і добре продумана гідротехнічна система тунельного типу (і, як бачимо — апробована у ряді місць на Гуцульщині), яка могла виконувати суто утилітарні цілі — слугувати надійним сховищем для цінностей", — підсумовує Микола Бандрівський.