У 2025 році Магдалина Шпак відзначатиме столітній ювілей. Микола Корольчук — 99 років. Двоюрідний брат та сестра живуть по сусідству у селі Петранка, що на Івано-Франківщині. У молоді роки вони допомагали українським повстанцям. У 1940-х роках Магда була станичною харчовою, а Микола — господарчим УПА. За це зазнали тортур, а Микола Корольчук відбув десять років заслання.

Магдалина та Микола розповіли Суспільному, як працювали у підпіллі та що їм довелося пережити, коли потрапили до рук росіян.

Магдалина Шпак: за 99 років життя до лікарів не зверталася

Магдалину Шпак у селі Петранка довгожителі знають як Наталку. Під таким псевдо дівчиною вона служила станичною харчовою УПА.

"Харчова мала повідомляти дівчатам, і вони селом збирали яйця, молоко, сир, масло, картоплю, м’ясо. Приносили це і варили їжу. Робили це у зарінку. Довкола були постові, хлопці приходили та їли. А якщо не могли в село зійти, то несли їжу у ліс", — пригадує Магда Шпак.

21 вересня 2024 року Магда Шпак відзначила 99-річчя. Вона народила п'ятьох дітей. Жінка має вісім онуків, 11 правнуків та трьох праправнуків. На здоров’я Магда не скаржиться. Каже: до лікарів ніколи не зверталася.

"У хаті ходжу від дверей до дверей. Походжу і краще їм, і ліпше сплю. Так і живу. Деколи нервуюся. Груди, печінка, серце — все в мене здорове. Шлунок трохи слабий", — розповідає жінка.

"Як хотіли — так били. Я говорила, що нічого не знаю" — Магда Шпак про арешт і допити

Іноді, каже Магда Шпак, пам'ять підводить, але, як у 1944 році несла штафети у село за десятки кілометрів, пам'ятає добре. Жінка пригадує: страх, з яким усе проходила, відчуває досі.

"Штафети — то такий листок. Там усе написано, і ту картку треба віддати тому, кому вони скажуть. І не дай Боже, десь загубити або не донести. Несла в Бережницю — там ген за Калушем. Увечері прийшли енкаведисти, заарештували мене і до школи відвели. У школі до вечора тримали, а рано — в машину і в Перегінськ відвезли. Там протоколували, били. Як хотіли — так били. Я говорила, що не скажу, що я нічого не знаю. А він б'є або поліном, або гачком з-під кухні. Били місяць. Коли я прийшла, то мама казала: "Йой, які в тебе плечі й зад синій", — пригадує Магда Шпак.

У руки до енкаведистів жінка потрапляла двічі. Після цього захворіла на тиф і дивом, каже, уникла суду.

"Досі на нігтях і пальцях видно всі сліди" — десять років таборів Миколи Корольчука

Двоюрідний брат Магда Шпак Микола Корольчук живе на сусідній вулиці. Його здоров'я, каже, підірвали допити енкаведистів та десять років у таборі суворого режиму "Степлаг" у Казахській РСР.

"Як доводилося, я носив штафети у Кам'янку, Вербівку, Рожнятів, Грабівку. В 1944 році приходить станичний і каже, що треба везти продукти в Грабівку в суботу. Позбирали біб, квасолю, горох, картоплю. І це потрібно відвезти у Грабівку до сотні "Хмари". Я скерував, що повезу. Виїжджаємо за село, а мо***лі вже заготовилися на нас. Вони тоді вистрілили з косяка. Все. Кришка! Біля фіри з'явилися мо***лі й сказали, що бандерівцям веземо продукцію", — пригадує Микола Корольчук.

Віз з харчами росіяни забрали. А Миколу з двома побратимами хотіли розстріляти, каже чоловік.

"Уже сидиш і думаєш: зараз, зараз, зараз. Генерал з дороги виїжджає і кричить: "Подожді, подожді". Аби не стріляли. Нас забрали до школи, на підлогу, і ми так лежали", — розповідає Микола Корольчук.

"Над українцями дуже знущалися"

Після кількамісячних допитів Миколу Корольчука засудили. Покарання він відбував у табірному відділенні "Степлагу" № 3 у селищі Кенгір.

"Морози були міцні, а влітку — сильна спека. Давали 600 грамів хліба. А якщо вже виконували плани, то було до 800 грамів хліба і проварок. Померти не давали з голоду, але ходив голодний. Думав, як поїсти. Старші люди падали, а молодші ще трималися. Важка справа була. Над українцями дуже знущалися. Ось зі мною балакав, а потім обернувся, чоботи мав такі грубі кирзові, та став мені на ноги, а потім натиснув, а потім — у шию. Досі на нігтях і пальцях видно всі сліди", — каже чоловік.

СК-937 — таким був тюремний номер Миколи Корольчука. З його слів, працювали у таборі до виснаження, часто помирали.

"На роботу виходили в суворому порядку — під руку. На Великодні свята, третього дня, дівчата йшли з нічної зміни, а ми йшли на нічну. І дівчата сказали: "Христос воскрес!" А ми були колоною, 200 людей, і крикнули: "Воістину воскрес!" А ті сопляки (росіяни — ред.): "Чєго орьош?" А я : "Ти — шмаркач!" А він тоді: тр-р-р-р. Поранив. Одного — вбив", — пригадує Микола Корольчук.

"Росіяни мучили, тепер мучать і будуть мучити, бо така їхня натура"

Про сьогоденну російсько-українську війну Магда Шпак та Микола Корольчук усе знають і не дивуються жорстокості ворогів. Єдине, кажуть, не розуміють, доки ця боротьба триватиме.

"Росіяни мучили, тепер мучать і будуть мучити, бо така їхня натура", — каже Микола Корольчук. А сестра Магда додає: "Коли ж закінчиться війна? Коли? Ніхто не знає. Мо***ля треба вбити, бо він нам не дає жити купу років".